В красі усе поринуло…
Краса стоїть віками…
Метелики прикинулись
барвистими квітками.

Зелена ніби благодать —
та насторожі вуса —
невірно станеш — то з’їдять…
Чи — щонайменше — вкусять.

Он — мов нахаби — піджачки
яких в червоній гамі —
за місце б’ються два жучки
з великими рогами.

А тут… у кінному строю —
вже інші кавалькади —
смачну траву витоптують
копитцями цикади.

Загляньмо нишком за тини —
де розуму палати —
летючі… риби і слони
дивують шестилапих.

Ще чути крик — Ку-ку-рі-і-і-і-к-ку-у-у…
Це десь співа когутень —
й тікають всі — хто на лужку
краде зелений прутень.

Облиш страхи — заглянь сповна
в дупло — де джміль скажений —
і там він подарує нам
гірлянди різних джемів.

Щоб міг відважний равлик
з веснянками на носі
згадати про кораблик
дитинства в тихій глосі...