Я довго-довго міркував, Чого-то в світі стало, Що так багато є людей, А добрих з них так мало. Що вже не жди від їх добра, А всякої напасти, Що на 'дного, що вміє дать, Є сто, що вміють красти. Чого ми бачим скрізь війну, А не братерську спілку, Чого ми любим пити кров Ще більше, ніж горілку. Я зрозумів усе, як став Святе письмо читати, Щоб зрозуміти й ви могли, Ось точні вам цитати. «Створивши світ, подумав Бог Про створення людини, І от узяв та накопав Пудів з чотири глини, І, замісивши з кізяком, Як для обмазки хати, Зліпив Адама й під тинок Поставив просихати. А як здалось, що він просох, Дмухнув у нього душу, Тоді в садок едемський свій Пустив його під грушу». Як можна бачить вам із цих Подробиць історичних, У справі цій не обійшлось Без помилок технічних. Найперше: нащо вжив Творець Звичайну жовту глину, Коли він легко міг найти Багато каоліну; По-друге, глину з кізяком Який гончар замісить? Якби якийсь таке зробив, Його б могли повісить. Нарешті, необачно й те: Вдихати дух у форму, Не пропаливши на огні Її як треба, в норму. Адам розсохся вже, як ждав Фабричної ще марки, Тоді ж із його дух святий Геть вилетів крізь шпарки. Лишились глина та кізяк Основою людини, Тому-то люди по цей час Не ліпші від скотини, І через те душа людська, Від першої минути, Не божеством, а кізяком Довіку буде тхнути. |