колесо-колесо! ти ж так само
злетиш з глузду
скотишся з траси
та проростеш іван-чаєм
як і кожне порядне зерно.
Олег Коцарев

Андерволдово, може, дафтпанково,
Ритми сухо дражнили рецептори.
Серце впало порожньою банкою,
Розкололось, затихло et cetera.
І тоді стало легко й беззахисно.
Очі зріли зеленими сливами,
Поки ніч, чорнорота і заздрісна,
Мені мжичкою маківку слинила.
А під ранок, стираючи гумкою
Власних конверсів місто покоцане,
Я росла іван-чаєм і думкою,
Що в мені посадив дехто Коцарев.
У міського порядного злаку є
Перспектива ріденької порослі,
Якщо час коліщатком зіскакує
З механізмів брудних мегаполісів.
І пробившись крізь шкіру асфальтову,
Крізь рінґтонів мережу піддослідну,
Ми несем під вовняними пальтами  
Дрібні зерна набухлого досвіду.
Розігнувшись тугою пружинкою
На плацдармі бетонного сектора,
Хочу їсти життя зі шкоринкою,
Хочу з траси, і з глузду et cetera.