Тодішньої весни
дівчина сад до життя повертала,
хлопець лісом опікувався —
після кожного їхнього поцілунку
на якомусь із дерев
брунька розпускалася.

Уже в той час
весна зі спини нагадувала
(тільки ж хто її зі спини бачив?!)
осінь із рахівницею,
що, мов сердита жінка,
яка чоловікову зарплатню рахує —
листочок до листочка,
а вітер дмухне —
у руці порожньо.

Гілочка у вазі,
наче хворостина,
якою чоловік і жінка
намагається
завернути час.