ТА  ЩО  ЙДЕ  ЗА  ТУГОЮ

бурхливий  від сорому помер у любові
за те  що вона може бути тільки отруєна
коли знайомиться з ним не на вулиці  а у ліжку

та що не робить дурниць йде за тугою
обуреного в пустелі який множить ілюзії
щоб вдержати ще одну  насолоду  у вишуканому сказі

який мертвий жах  розтуди  ж ти  його нещадного
за зиму завмерлі вуста ображаються від сліз
і рани душі знайомляться  з соком граната

світ-рай  з якого йде шалена  постійно
мучиться з лицем і запалюється силою
сміху і саме цей позов розчаровує  хвору уяву

і ніхто не може уникнути багатшої спокуси
від суму  якого торується  шлях  у щастя
щоб взяти його з мистецтвом  видубиття  

привид як вирок  роздягає її на святість
сміх кокетує голу  пиху і велич слабку  
бо  в жарі  природі  надія  в'яне від жарту

сум розчаровує всіх але  минає те  що нікого
не цікавить окрім живої любові  що падає долі
й чахне у високому серцевому тоні

що породжує все  коли не повертається світ
у путах від зради і жар  мовчки бере її шкіру
яка анітрішки не соромиться кохання

вона легко пішла  у землю від золотого дощу
я  легко обернув душу  до життя
після гарної сторінки з жорстокої історії кохання