ЗУСТРІЧІ З КОТИГОРОШКОМ
1
Усі до Києва пруться.
Почекав я, поки кури
яєць нанесуть,
щоб на квитка вистачило,
і собі подався.
Чимчикую Києвом,
Хрещатика тримаюся,
як козак віри православної.
Глядь: якийсь парубійко
булавою розмахує.
— Ти, може, гетьман? — запитую.
— Ні, — відповідає. —
Я Котигорошко.
Отак і познайомилися.
2
Ми з Котигорошком
обидва з провінції.
Запитую у нього:
—Як тобі Київ?
Котигорошко принюхується:
— Каштанами пахне,
а Україною ні.
3
Котигорошко
до народу приглядається:
— І чим ті жінки харчуються,
що отаке ось родиться?!
4
Домовилися,
що наступного разу
зустрінемося біля Верховної Ради.
—Якби ж то знаття,
як туди дістатися, —
пошкріб Котигорошко потилицю.
—Язик до Києва заведе, —
повчаю приказкою.
—Знову ти про вибори! —
замахується на мене булавою.
5
Посперечалися ми
з Котигорошком,
хто ловкішого вірша зримує.
Я вклав пальця до рота
і видав:
«У Луцьку
Усе не по-людськи».
Котигорошко не в курсі,
що вірші з пальця висмоктуються.
У двох місцях булаву зігнув
поки на вірша спромігся:
«На Україні
Всі, як не рідні».
Аби розсудити нас
на державному рівні,
потрібно створювати комісію,
хоча і без усякої комісії ясно,
що не дуже воно до прикладу.
6
Якогось понеділка
здибався мені Котигорошко.
— Слава Україні! —
вітаю його за звичаєм.
— Це все тому,
що ви курячих пупків
не їсте, —
відказує ледь чутно,
наче й сам не ївши.
7
Сидимо з Котигорошком
на моріжку,
в дурня граємо.
Я вкотре колоду тасую,
песимізм на мене,
наче вечір насувається:
— Уся Україна
бур’яном поросла!
Котигорошко на пучки
пальців попльовує
(карти в руці,
ніби банкноти),
оптимізмом мене перемагає:
— Зате скільки у тих бур’янах
Тарасиків Шевченків
могли б заховатися!
8
Котигорошко лається,
мовби булаву
собі на ногу вкинув.
— Ти чого місячник
культури мовлення зриваєш?
— Україну на митниці
відібрали!!!
Бачиш, увіз України
в Україну
забороняється!
— Та хто ж у ту Україну
в’їжджає,
усі тільки вивозять, —
заспокоюю Котигорошка.
9
Очі розбігаються.
Я до жінок прицінююся,
Котигорошко — до партій.
— Не втямлю,
чим ті партії
одна від одної відрізняються?
— Тим самим,
що й жінки — одягом.
Телевізор тільки й показує,
як політики тусуються, —
кожен поперед себе
свою кандидатуру суне.
Кинули й ми з Котигорошком
жереб:
кому в політику,
а кому за пляшкою
йти.
10
Ніколи не бачив,
щоб Котигорошко
булаву в хід пускав.
І для чого такий тягар
на собі волочити?!
— Булава в мене, як вивіска.
А оце ж якось
на зустріч клигає,
навіть не впізнав, —
у Котигорошка
руки порожні.
— А вивіска де?
— Позаминулої ночі
якісь халамидники
на металобрухт поцупили,
мало з руками не відірвали.
— І куди тільки міліція дивиться?!
— Куди б не дивилася,
аби не в мій бік.
Котру вже річницю Незалежності
святкуємо,
а як боялися чесні люди міліції,
так і бояться.
11
Раніше, бувало,
тільки що не так —
Котигорошко зразу ж
за булаву хапається.
А тепер за пляшку.
12
Заходить до хати
Котигорошко,
я саме телевізора дивився.
— Це українці
чи депутати? — запитує.
— Пити будеш? — відповідаю.
13
Котигорошко грошей
у борг просить.
— Весілля хочу
сестрі зробити.
— А за кого заміж іде?
— За Змія Горинича.
— Ти сповна розуму?!
— А що?! Не москаль,
не негер…
14
Аби часу не гаяти,
поки меню вивчаємо,
замовили по сто.
— Ніколи не їв устриць, —
нарікає Котигорошко.
—А ти думаєш,
мало у світі людей,
які свинини не куштували?
А сало для національної ідеї,
як уран для
атомної енергетики.
— Чого ж вони нам не заздрять? —
Котигорошко похнюплений. —
Ти голодний?
— Ні.
— То замов ще по двісті,
щоб і ми їм не заздрили.
15
Котигорошкові повістку
до суду надіслали.
Мало того,
що птеродактиля покалічив,
то він ще й під час демонстрації
з омонівцями бився.
— Якщо я у вишиванку
вдягнутий,
це ще не означає,
що я у це паскудне життя
на «Запорожцеві» в’їхав, —
підморгує мені,
а сам руки за спиною тримає.
Із покоління в покоління
звичка передається.
16
Іду попри Волинський
університет, аж це —
Котигорошко
сидить біля пам’ятника
Тарасові Шевченку
і онучі перемотує.
— З таким народом
краще бути байстрюком,
аніж національним героєм, —
перевзув чоботи
та й почвалав геть.
Від тоді не бачилися.
|
