Удома сірі очі. Стіни
змикають кісточками пальців,
цілуючи мої коліна,
висмоктуючи крихти щастя.

Я день пропущу. Поліс тане.
Лиш незворушні ГолубИ
викохують зимУ останню,
не те, що ми. Як на диби.

У стінах, душу у бетони,
у шини - рух, на шию - терен,
все ненасичено неповні,
але і в цьому вже не певен.

Куди? Біги для мишоловів,
для "їсти", "пити" і "кохатись",
підпорка-зашморг для любові.
І доки буде так..."здаватись"?

Для буднів - день, для думи - вечір,
а ширма - скло з пляшок вина,
усе на світі недоречі,
коли крізь тебе Ця Стіна.