ПРОЛОГ

Висолопивши довгого білого язика,
склянка з молоком падала зі столу.
Кілька дрібних краплин
втрапили хлопчикові на рукав,
він струсив їх і вийшов з кімнати.

Мама нахилилася, щоб поцілувати його,
але завадив брязкіт розбитого скла.
— Що це?! — стривожилася мама.
— Склянка з молоком впала, —
заспокоїв її хлопчик.

Першим прийшов чоловік
у ґумових мисливських чоботах
і з білою інкубаторською куркою під пахвою,
правий порожній рукав
його піджака був заправлений до кишені:
— Візьми, може, навчиш її літати.
— Ви щось чули про день мого народження? —
спитав хлопчик і підкинув курку догори.
Курка здіймалася все вище і вище,
аж поки цяткою не розчинилася в небі.

Біла курка з відрубаною головою
билася крильми об стіни кімнати,
навсебіч порскала кров.
Вікно не витримало натиску,
і безголова курка видобулася на волю.
Крізь розбиту шибку до кімнати текло
синє холодне світло.

— Ти чому в темряві сидиш? —
прочинила мама двері. —
Я гадала, ти ліг спати. —
Хлопчик струсив із рукава
краплину крові.
— Сьогодні мені відкрилося моє ім"я.

Дівчина із заплющеними очима
підставляла лице дощу,
аби жодна краплина
не розминулася з її усмішкою.
Дівчина танцювала.
Хлопчик спинився неподалік.
Одяг на ньому лишався сухим.
— Ти хто? — спитала дівчина.
— ЯВІН, — назвався хлопчик. —
Я скоро виросту.