укр       рус
Авторов: 413, произведений: 41784, mp3: 334  
Архивные разделы: АВТОРЫ (Персоналии) |  Даты |  Украиноязычный текстовый архив |  Русскоязычный текстовый архив |  Золотой поэтический фонд |  Аудиоархив АП (укр+рус) |  Золотой аудиофонд АП |  Дискография АП |  Книги поэтов |  Клубы АП Украины |  Литобъединения Украины |  Лит. газета ресурса
поиск
вход для авторов       логин:
пароль:  
О ресурсе poezia.org |  Новости редколлегии ресурса |  Общий архив новостей |  Новым авторам |  Редколлегия, контакты |  Нужно |  Благодарности за помощь и сотрудничество
Познавательные и разнообразные полезные разделы: Аналитика жанра |  Интересные ссылки |  Конкурсы, литпремии |  Фестивали АП и поэзии |  Литературная периодика |  Книга гостей ресурса |  Наиболее интересные проекты |  Афиша концертов (выступлений) |  Иронические картинки |  Кнопки (баннеры) ресурса

Опубликовано: 2008.02.05
Распечатать произведение

Василий Слапчук

***

УКРАЇНА САКРАМЕНТАЛЬНА

   Євгенові Сверстюку,
   людині в білих шатах — присвячую.

1

Свята неділя. Дощ іде повз хату.
На захід йде, раніш ходив на схід.
А соняхи, засуджені до страти,
З-під лоба дивляться йому услід.

Ген осені рипучі ешафоти
Здіймаються над обрієм, мов сон.
Там довгі тіні соняхів вкоротять,
Там склали голови мільйони сонць.

Це там. А тут, тут райдуга над гаєм,
А над хатами — хмара-дирижабль.
Тут — дощ іде, хитається й кульгає —
Краплини поту на лиці дрижать.

Сердито грім гримить: грюк-грюк! Бабах!
Вся вулиця в калюжах і струмках.


2

Вся вулиця в калюжах і струмках.
Вода на небі, на землі, в повітрі.
Пливуть буйки капусти по грядках.
Тут — океан без однієї літри.

Дрейфують кораблі людських осель
І тоне клуб сільський, немов «Титанік».
«Спасайте наші душі!» Бог спасе
Усіх. Та першими спасе останніх.

На фермі чмихає, гуде насос,
В корів на часі — процедури водні.
Б’є крильцями пташина мокра — SOS.
Простерта длань над водами Господня.

І годі вже тужити і зітхати.
З сіней виходить на подвір’я мати.


3

З сіней виходить на подвір’я мати.
Бабуся — вишні, яблуні — сестра.
Хода повільна. Та чи варт казати,
Що вишня — дівка, яблуня — стара,

Що сад відцвів, засипав сивим цвітом,
А плід шалена буря обтрясла…
Та Богу дяка — вже не тільки літо,
А й зиму бабину пережила.

І що їй дощ та ці біблійні води —
Усе, що ллється, хлюпає й тече!
Вона з сіней на вулицю виходить,
Сама собі — і повінь, і ковчег.

Її ім’я святиться у віках.
Ікона сонця — в маминих руках.


4

Ікона сонця — в маминих руках.
Душа у мами завжди Великодня.
Аж світиться, уся якась така,
Неначе син вертається сьогодні.

Та син не їде. Шле скупі листи.
Слізьми читає мама між рядками.
Маліти мамі, синові ж — рости
Й усе життя котить на гору камінь…

Як батько й брат. Судилося так їм.
І він не має з чого вибирати.
І сниться матері казенний дім
Із вікнами у світ — на вікнах ґрати.

Син падає, та зводиться на ноги.
А на устах у мами: «Слава Богу!»


5

А на устах у мами: «Слава Богу!»
«Навіки слава!» — сонях поклонивсь.
Не кланялись так отчому порогу
Сини її… Найменшечкий наснивсь

Над ранок їй — в сорочці вишиванці,
Усміхнений, та усмішка сумна,
Важке щось ніс в старім школярськім ранці —
Мов крила хтось ножем пообтинав.

І прощення просив — вона простила —
Та й далі свій важкий тягар поніс…
Лице згубилося серед потилиць,
Як краплі дощові посеред сліз.

Зітхнула мама: «Й ти мене прости…»
Та дощ мовчить. Тримається за тин.


6

Та дощ мовчить. Тримається за тин,
Немов за небо. Він боїться впасти.
Полоще вітер прапори хустин
І тужно виє, наче звір у пастці.

Яскрава хустка — в маминій руці,
Сумна хустина — голову покрила…
А пташеня вже весело: цінь-цінь! —
Сховалось в стрісі, сушить мокрі крила.

Дощ йде, похнюпившись, згори униз,
Та тяжко так, неначе знизу вгору.
А мати пошепки: «Не посковзнись», —
А далі й вголос із дощем говорить.

І чується в тій мові засторога:
Цей дощ сліпий, він загубив дорогу.


7

Цей дощ сліпий, він загубив дорогу,
Він збився думкою на манівці.
Не видно в небі журавля старого,
Нема синички в жмені. Тільки ці

На півобличчя чорні окуляри,
Й від окулярів — тінь на півдуші…
Це вже не той колишній дощ школярик,
Що прагнув бути не як всі дощі.

Цей дощ — сліпий, хоча насправді — зрячий.
А істин не знайшов, бо не шукав.
Мов сльози, краплі дощові гарячі,
Крап-крап, стікають — вже намок рукав.

Дощ заступив собою неба синь.
Він повертається, як блудний син.


8

Він повертається, як блудний син.
Склав руки молитовно в покаянні.
У отчім домі — співи й голоси:
Щасливий батько, гості, звісно, п’яні…

Цей син був мертвий, а тепер ожив.
Цей син пропав був, а тепер знайшовся.
Гульню затіяв батько серед жнив.
Син повернувсь. Можливо, що й назовсім.

Замислилась над Книгою із книг,
Немов до себе приміряла притчу.
Заждалась мати. Де ж її сини?..
Та тільки дощ підкрався, наче відчай,

І в сивих скронях вибиває скерцо…
Її ж сини звіряються із серцем.


9

Її ж сини звіряються із серцем,
Із совістю звіряються сини,
Хоча і не заведено тепер це.
Сізіф їм батько, хрещені вони

Преславним Дон Кіхотом. (Дон Кіхотів
Епоха проминула не для всіх).
І кожен камінь свій на гору котить,
З останніх сил, з останніх сил своїх.

Її сини — не скурві і не блудні.
Це їхній час навпомацки гряде.
Вони давно й так рано вийшли в люди
Й так довго не вертаються з людей…

З усіх усюд сердечний шлють привіт.
Закон для серця — отчий заповіт.


10

Закон для серця — отчий заповіт.
Знедолена Вітчизна — отчий спадок.
Дощ йде повз хату, як вервечка літ,
І грім над хатою, мов окрик: «Падай!»

Така негода! Гірший лиш прогноз
На завтра. Ой, від Сяну і до Дону!..
Вітчизна опускається на дно
Небесних вод. А по-простому тоне.

Як Атлантида. Зостається — міф
Та невиразна видимість Вітчизни.
Немає слів, а ті, що є — німі.
Життя людське, немов невдалий бізнес.

Час над Вітчизною гуляє смерчем.
І знову йдуть її сини до герцю.


11

І знову йдуть її сини до герцю.
Так ходять на роботу — знов і знов…
Життя п’янить, немов горілка з перцем,
А смерть п’янить, як молоде вино.

Похміллям — вічна втома. Тож наразі
(Не в докір їм) перелік перемог
Нагадує статистику поразок.
Минувщина для них — лише пролог

Що затягнувсь. Історію ж творити
Належить їм. А поки — перекур.
Хоч їх застерігали, що курити
Шкідливо для історії, яку…

Їх світ ловив… Їх далі ловить світ…
А мати знову вийшла до воріт.


12

А мати знову вийшла до воріт.
І тінь її її переганяє.
Колись не поспівала. Застарі
Вже ноги. Не похвалиться врожаєм

Самотня старість. На хиткім столі
Черствіють крихти спогадів і… Старість
Давно доїла молодості хліб.
Дитинства молоко — все, що зосталось

(Бо старість — другий бік дитинства). Там,
Де жито колосилось — стерні правди
Тепер. Стерня не завжди золота,
Але колюча для усіх і завжди.

Схилилась мати (згорбилася тінь),
Незмигно задивилась в далечінь.


13

Незмигно задивилась в далечінь,
Дашком долоню до чола приклала.
Всі люди в цім житті, мов сівачі,
Яким зерна бракує й поля мало.

Життя прожить — не поле перейти…
Хтось плуга тягне, хтось бреде за плугом.
Важкі плуги за формою — хрести.
Лише Христос пройшов цим полем вдруге.

Хрестами орють. (Борозни, як шви,
Що розійшлися). Сходять на Говерлу.
А мати ставить свічі — за живих,
Та більше тих свічок, що за померлих.

Як дощ і сонце мамині плачі.
Коромисло веселки на плечі.

14

Коромисло веселки на плечі,
Німб золотий сія над головою.
Ніхто й ніколи ще не полічив
Її клейнодів. Хоч і тятивою

Напружувалася, неначе лук,
Згиналася… Хоча і птиць небесних
Ловили в клітку (голуб тут і крук),
Та вільним зоставалось небо. Чесним,

Якщо не слово, то мовчання. Ніч
Минула. Одягають зброю світла
Сини. Вітчизні, матері, жоні
Звіщають про любов сердечним ритмом.

Майбутнє за людьми у білих шатах.
Свята неділя. Дощ іде повз хату.


15

Свята неділя. Дощ іде повз хату.
Вся вулиця в калюжах і струмках.
З сіней виходить на подвір’я мати,
Ікона сонця — в маминих руках.

А на устах у мами: «Слава Богу!»
Та дощ мовчить. Тримається за тин.
Цей дощ сліпий, він загубив дорогу.
Він повертається, як блудний син.

Її ж сини звіряються із серцем.
Закон для серця — отчий заповіт.
І знову йдуть її сини до герцю,
А мати знову вийшла до воріт.

Незмигно задивилась в далечінь.
Коромисло веселки — на плечі.

2006
© Василий Слапчук
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Написать отзыв в книгу гостей автора


Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

Концепция Николай Кротенко Программирование Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2021 © Poezia.ORG

«Поэзия и авторская песня Украины» — Интернет-ресурс для тех, кто испытывает внутреннюю потребность в собственном духовном совершенствовании