Ані шторм, ані буря
води Ріки не збурять,
і перевізник  хмурий
хилиться на весло

Явиться так неждано  
тінь – божевільна панна,
болю цупкий серпанок
впав на гладке чоло

Він лиш окликне грубо;
та пересохлі губи -
чорні пелюстки згуби -
ронять щомить одне:

«Де, ти коханий, де ти?..»
Очі - кілкі багнети.
Дві золоті монети -
«Дядьку, візьміть мене

в човен…» Пекельне коло
відблиски сипле кволо,
від суєти спроквола
лине смутний потік

«Милий, що ти накоїв?...»
Голос води шумкої
гасне у супокої,
і позіхає Стікс…