Метелик вмів, та не хотів літати,
а ти хотіла, та не вміла.
Що я хотів? З тобою привітатись.
Та ти мене не зрозуміла.

Метелик розумівся на жінках і квітах.
Він так вважав, і так про нього говорили.
Він йшов ва-банк, він пив на «ти» зі світом
і хизувався черепом на крилах.

А я? Я каменя знайшов, я наточив зубило.
Метелик запитав, чи я не бачив Леді.
У відповідь промовчати не встиг — він каменя угледів.
Він упізнав тебе. І це його згубило.