То вже, напевно таки, параноя -
бачити все до найменших деталей.
Бачити, як ти захоплений грою
у товаристві зачовганих кралей…
В морі чужого бажання і хіті,
з кров'ю на яснах, що пристрасті слід,
мовчки блукаєш у порваній свиті ,
вихід шукаєш, знаходиш прохід.
Що загубив ти у місті-проваллі,
В цій почорнілій клоаці міщан?
Мріяв про світлі посріблені далі
і про дівочий незайманий стан?
В обмін на мрії, поете мій милий,
що ти отримуєш - очі відкрий -
Скурвлену дівку в п’яні обійми,
голос охриплий, кашель сухий…