А якби мене Бог не спинив?
А якщо б не подав мені знаку? –
Я убив би тебе, чи не вбив,
Сину мій, Ісааку?

Чи довів би, що Бог – над усе,
Чи сконав би ще перш, ніж ударив?..
Третій день – а мене все трясе,
Третій день – а мене все трясе,
Третя ніч – а мені все примари...

І одна з тих пекучих примар
Підриває щоночі з постелі:
Бачу, як Ізмаїл і Аґар,
Як мій син Ізмаїл і Аґар
Мовчки йдуть
                 і зникають в пустелі...

Я б на Сарру прикрикнув: “Помовч!..” –
Але Бог мені мовив: “Так треба...” –
Чи то серце знечулила жовч,
Чи то серце знечулила жовч,
Чи душі так запраглося неба...

Ну, то є вже – по вінця, ущерть;
Душі завше до неба охочі!.. –
Це я сп`яну кричу в Божу твердь:
– А свого ти віддав би на смерть –
Подивившись при тім йому в очі?!.

І почулося Слово просте –
Наче вітер пробіг по подвір`ю:
– Будь спасен, Аврааме, за те,
Що мені ти довірив дітей –
Я їм теж колись
                сина довірю...