Дощ перейшов на пошепки і стих.
А я – ніяк не наберусь відваги
Тобі сказати кілька слів із тих,
Які до ніг лягають, наче стяги.

Які до скону будуть при тобі,
Та не гвоздикою в тугій петлиці.
Їх не пускають, наче голубів,
З майданів привселюдно у столицях.

Вони не відають дубових рам,
Обкладинок замацаних альбомів,
Вони лишаються назавжди там,
Куди немає доступу нікому.

Однак сказати – право не моє,
То ж я лише дивлюсь на тебе хватком
І слухаю, як ложка виграє
На стінках керамічного горнятка.