Серпневий вечір
вкриває плечі
теплом прозорим,
вечірні зорі
плетуть узори -
сузір'я й гори
домів щоночі
включають очі,
і гасне небо,
мабуть не треба...
                 тобі не треба
                 безмежжя неба,
                 тобі та річка -
                 проста водичка,
                 тече із крана,
                 відкрита рана -
                 дорога млиста,
                 вогнів намисто
                 веде по колу
                 машину кволу,
                 людину кволу
                 і магнітолу,
                 і божевільний
                 зв’язок мобільний,
                 і невгамовну,
                 безглуздям повну
                 спітнілу душу
                 з тавром "так мушу"
                 під чорне небо,
                 що геть не треба
                 і геть забуте
                 в юзі отрути...
...а десь за містом,
вогнів намистом,
тінисті нетрі
лісів простерті,
і їм цей вечір
вкриває плечі
теплом прозорим,
і в ньому зорі
плетуть узори