Сумна наша пісня, як наше життя;
Сумная у нас і розмова,
І з уст безнадійних не йде ні одно
Веселе, одрадісне слово.
А часом захочеш хоч трохи забуть
Ту муку людськую щоденну,
Прогнать на хвилину неситу журбу,
Розважити душу стражденну
І з уст занімілих звести хоч одно
Веселеє слово, незлобне, -
Шкода! давить туга, і рине з грудей
Гаряче ридання нагробне.
Так тяжко нам жити!.. на очах туман,
А в йому й просвітку немає.
Не хочеться навіть дивитись на світ,
І серце з журби замирає.
Так плачмо ж, ридаймо, забудьмо пісні,
Що склали ми в щасті, на волі,
Аж поки минуться злиденні часи
Й дізнаєм ми кращої долі;
І клятва на того нехай упаде,
Хто горя людського не чує,
Хто може тоді жартувать, коли люд
Од горя й притуги німує.