Артур Саймонс

Гарячкова кімната і знебарвлене ліжко,
і зім’яті спідниці й роман на стільці
піврозкрито-закинутий, де бігуді
і заколки, крисаня і фарби,
і знаки метушні.

А люстерко ввібрало обличчя твоє
в потаємні глибини глибин,
і тепер в повнозначності не віддає
відгук слави принадності, й згадки про дні –
все спливе в забутті.

Напіввдягнена ти і напів – ще вві сні
стежиш звабою східних очей
недовірливо постать дрімотну мою.
У зболілих повіках тебе я ловлю...
від неспаних ночей

Так ( чи варто жахатись? Чи най постає?)
привид спогадів здійме чоло,
якщо якось зновА
носовичка мала
з білих квітів тривожні надії збира –
задухмянений Ґеліотроп.

Arthur Symons

White Heliotrope

The feverish room and that white bed,
The tumbled skirts upon a chair,
The novel flung half-open where
Hat, hair-pins, puffs, and paints, are spread;

The mirror that has sucked your face
Into its secret deep of deeps,
And there mystery keeps
Forgotten memories of grace;

And you, half-dressed and half awake,
Your slant eyes strangely watching me,
And I, who watch you drowsily,
With eyes that, having slept not, ache;

This (need one dread? Nay, dare one hope?)
Will rise, a ghost of memory, if
Ever again my handkerchief
Is scented with White Heliotrope.