Мій пам’ятник стоїть триваліший від міді.
Піднісся він чолом над царські піраміди.
Його не сточить дощ уїдливий, гризький,
Не звалить налітний північний буревій,

Ні років довгий ряд, ні часу літ невпинний,
Я не умру цілком: єства мого частина
Переживе мене, і від людських сердець
Прицматиму хвалу, поки понтифік-жрець

Ще сходить з дівою в високий Капітолій,
І де шумить Авфід в нестриманій сваволі,
І де казковий Давн ратайський люд судив,-
Скрізь говоритимуть, що простих син батьків

Я перший положив на італійську міру
Еллади давній спів. Так не таїсь від миру,
І лавром, що зростив святий дельфійський гай,
О, Мельпомено, ти чоло моє звінчай.