А теперішнє починається.
Ти заходиш в моє житло.
В сині сутінки світ вдягнувся –
Чи, усе, що було не з тобою,
Туманіє у плямі вечора.
Я опускаю перо
У пролите чорнило
І прагну зламати
Тиші цієї ночі,
Що провалює речі
В глухі нори слів,
В їх сонне небуття.
Взагалі, навіть не пишу,
А прагну зупинити
Власний погляд,
Що ковзає по перу, аркушу й по мені.
Сині сутінки рідшають.
Ти ідеш до мене.
Твоє дихання досягає мене,
І я знаю, що є лиш повітря,
У якому останні покрови розчиняються,
Щоб оголити таїну.
І помре смерть, і оживе крик,
Коли я врешті задихнуся в тобі.