На узліссі шумливім,
Там, якраз на ріжку,
Тонкостанна калина
Багряніє в сніжку.

Їй морозно й студено,
І на те ж бо й зима,
Біля неї ні клена,
Ні берізки нема.

Вітер з неба і з поля,
Пил завійний і свист
Б’ють по гіллі доволі,
Гнуть, покірливу, вниз.

Часом цілими днями
Сніг іде, як на гріх,
І калина вогнями
Проступає крізь сніг.

І чим вітер сильніший,
І мороз нашвидку,
Пломенить яскравіше
Той вогонь на горбку!

Не калина – дівчина!
Промениста зоря,
Серцю ніжному мила,
Як сестриця-сестра.
1088

Уладзімір  КАРЫЗНА

ЧЫРВАНЕЕ КАЛИНА

На узлеску шумлівым,
Там, якраз, на ражку,
Маладая каліна
Чырванее  у сняжку.

Ёй няутульна, сцюдзёна,
Ды на тое ж зіма,
З ёю побач ні клёна,
Ні бярозкі няма.

Вецер з неба і з поля,
Пыл завейны і свіст
Б’юць каліну по голлі,
Гнуць, мауклівую, уніз.

Часам целимі днямі
Снег ідзе як на грєх,
Ды каліна агнямі
Праступае скрозь снег.

І чым больш вецер рэзкі,
І мароз чым ямчэй,
Тым каліна на узлеску
Прыгажэй і ярчэй!

Не каліна – дзяучына!
Маладая зара,
Сэрцу блізкаму міла,
Як сястрыца-сястра.
1088