На узліссі шумливім, Там, якраз на ріжку, Тонкостанна калина Багряніє в сніжку. Їй морозно й студено, І на те ж бо й зима, Біля неї ні клена, Ні берізки нема. Вітер з неба і з поля, Пил завійний і свист Б’ють по гіллі доволі, Гнуть, покірливу, вниз. Часом цілими днями Сніг іде, як на гріх, І калина вогнями Проступає крізь сніг. І чим вітер сильніший, І мороз нашвидку, Пломенить яскравіше Той вогонь на горбку! Не калина – дівчина! Промениста зоря, Серцю ніжному мила, Як сестриця-сестра. 1088 Уладзімір КАРЫЗНА ЧЫРВАНЕЕ КАЛИНА На узлеску шумлівым, Там, якраз, на ражку, Маладая каліна Чырванее у сняжку. Ёй няутульна, сцюдзёна, Ды на тое ж зіма, З ёю побач ні клёна, Ні бярозкі няма. Вецер з неба і з поля, Пыл завейны і свіст Б’юць каліну по голлі, Гнуць, мауклівую, уніз. Часам целимі днямі Снег ідзе як на грєх, Ды каліна агнямі Праступае скрозь снег. І чым больш вецер рэзкі, І мароз чым ямчэй, Тым каліна на узлеску Прыгажэй і ярчэй! Не каліна – дзяучына! Маладая зара, Сэрцу блізкаму міла, Як сястрыца-сястра. 1088
|