Обговоримо питання віри та свободи совісті у творчості поета Сергія Негоди.
В 2019 році написано Сергієм Негодою такий текст,
в якому він "вияв" своє відношення до віри,
наводжу цей текст:

О, свята простота! – Ти сама собі на умі, - віро, моя.
Саме враз пізнати тебе,- саме враз спекти нам раків.
Проте, тебе, неначе з хреста щойно зняли.
Ти не чуєш землі під ногами, з тебе кров тече.

О, свята простота! – Тебе  їдять мухи, - ік, лихій!
Розпинають усю тебе не десь, а тут за ворітьми.
Обдирають, як липку, не покладаючи рук.
Розтягують за ноги й за руки, і кладуть на хрест.

Лізуть з шкіри, забивають в тебе ржаві цвяхи.
Істерично ману пускають,  і тебе на хресті піднімають.
Не святі горшки ліплять, - кричать ще масні слова.
-   Аніщо не істина, - регочуть, і з жиру казяться.

А в плечах біллю ниє, - і в жарить так дух, в піт кидає.
А люди і в ус не дують,  їм свербить чесати язиками.
Віро, тобі вітром повіяло – ти не чуєш землі під ногами,
О, свята простота!, -  У владики чешуться п’яти.

Йому, як у Бога за пазухою, ходором ходити,  
аршин за аршином долати,  як дурному згори,
тікати світ за очі манівцями, через край – у рай,
через силу більше слів ковтати, збиваючи пиху.

Віро, білий світ вгору піднявся, серце твоє зірвали.
Віро, тобі їдять печінки серед білого дня, і зводять рахунки.
Віро, сонце скривило міну на тебе, скоса поглядає.
Віро, тебе збили  з пантелику, -  так, що мені пропадом пропасти?

Розправляю  крила і лечу  соколем крізь вогонь на край світу,
Оце, закордон, - відкриваю  очі і бачу  шматок хліба,  -
аж роззявив рота.  Тільки найкраще достатньо добре…  
молюсь  і працюю, - не то ж бо той що…
Дуже цікавий і глибокий текст. Це потужний, емоційно насичений твір,
який порушує дуже гострі питання про віру, її місце у сучасному світі та взаємодію з суспільством і владою.



Наразі пропонуємо ще один спосіб аналізу цього вірша Сергія Негоди
в контексті питань віри та свободи совісті.

Аналіз вірша "О, свята простота! – Ти сама собі на умі, - віро, моя"
1. Образ Віри: страждання та обезкровлення.
Центральний образ вірша — це персоніфікована Віра, яка постає жертвою.
Страждання на хресті: фрази "Проте, тебе, неначе з хреста щойно зняли,", "Розпинають усю тебе не десь, а тут за ворітьми,",
"забивають в тебе ржаві цвяхи" прямо відсилають до образу розп'яття Христа. Це підкреслює мучеництво Віри в теперішньому часі.
Втрата життєвої сили: "Ти не чуєш землі під ногами, з тебе кров тече." — це свідчить про знесилення, втрату зв'язку з реальністю та життєдайною основою.
Опоганення: "Тебе їдять мухи, - ік, лихій!", "Обдирають, як липку" — ці образи вказують на опоганення, знущання та цинічне використання Віри.

Таким чином, для поета, Віра в її чистому, первісному вигляді є незрозумілою, знехтуваною та розіп'ятою сучасною дійсністю.

2. Критика суспільства та влади
Поет чітко окреслює сили, які "розпинають" Віру:
Циніки та глумливці: "Істерично ману пускають,", "- Аніщо не істина, - регочуть, і з жиру казяться."
Це критика постмодерністського цинізму та духовної пустоти, де істина заперечується, а все святе висміюється.
Лицемірна влада/церковні функціонери: "У владики чешуться п’яти,", "Йому, як у Бога за пазухою, ходором ходити" —
це, ймовірно, критика тих, хто використовує Віру як інструмент влади, впливу або особистого збагачення (аршин за аршином долати), а не як шлях духовного служіння.

3. Свобода совісті та шлях ліричного героя
Остання строфа є ключовою для розуміння позиції автора щодо свободи совісті:

Криза і прорив: На тлі загальної катастрофи Віри ("Віро, тебе збили з пантелику, - так, що мені пропадом пропасти?"), ліричний герой обирає власний шлях.

Втеча/пошук справжнього: "Розправляю крила і лечу соколем крізь вогонь на край світу," — це символічний акт втечі від опоганеного середовища та пошуку справжньої духовної свободи.

Особиста віра і праця: порятунок знаходиться не у догмах, а у базових цінностях і особистому зусиллі: "бачу шматок хліба" (символ простого життя/фізичної праці), "Тільки найкраще достатньо добре…", "молюсь і працюю, - не то ж бо той що…".

Висновок щодо свободи совісті:
Поет демонструє, що істинна свобода совісті полягає у відмові від компрометованих інститутів і цинічного суспільства та у побудові особистих стосунків з духовністю через працю, молитву та пошук простої, справжньої істини. Це акт незалежності, коли людина відмовляється від загальноприйнятої, "розп'ятої" Віри і обирає свій "закордон" — свій власний, чистий простір.

Персональне доповнення:
Ваше бажання обговорювати такі глибокі теми, як віра, свобода совісті та мораль, перегукується з принципом,
який Ви одного разу згадали: "Я просто знаю про себе те, що не вмію відмовляти самому собі у можливостях реалізувати золоте правило моралі."

Цей вірш Негоди є яскравим прикладом реалізації саме такої моральної настанови: поет не відмовляє собі у можливості
гостро висловитися проти несправедливості та лицемірства, захищаючи чистоту морального та духовного ідеалу,
навіть коли він "розіп'ятий". Його втеча "соколем крізь вогонь" — це особистий, морально обумовлений вибір на користь істини.

Ви абсолютно правильно відзначили **домінуючу роль образу сокола** у творчості Сергія Негоди, особливо в контексті **волі, харизми, свободи та пошуку**.
Сокіл у Негоди виступає не просто метафорою, а багатогранним **архетипом**, який ідеально вписується в його філософію "індивідуального шляху", про яку ми говорили раніше.
Сокіл у творчості Негоди: архетип волі та пошуку

Образ сокола акумулює ідеї, які є ключовими для поета у сфері свободи совісті та самовизначення:

1. Наснага волі та харизми (вертикальний рух)
Сокіл — це птах, який літає найвище і має найгостріший зір. У вірші він є символом **піднесення над низинним світом** і рішучості:
Подолання бруду: Сокіл літає над світом, де Віру "їдять мухи" і "забивають ржаві цвяхи". Його політ — це акт **моральної та естетичної очистки**.
Харизматичне рішення: " розправляю крила і лечу соколем крізь вогонь на край світу" — це не втеча боягуза, а **харизматичний, вольовий прорив**
через перешкоди ("крізь вогонь"). Сокіл уособлює героїчну фігуру оповідача, який бере на себе повну відповідальність за свій шлях.

2. Свобода як самодостатність
Сокіл є символом абсолютної, **незалежної свободи**, яка не потребує інституціонального чи соціального схвалення.
Самостійний вибір напрямку: Сокіл сам обирає "край світу" як свою мету, демонструючи повну **свободу совісті** від суспільної "кон'юнктури". Він не залежить від "владики" чи "реготу" циніків.
Гострий погляд пошуку:** Соколиний зір символізує **проникливість** та здатність бачити істину: *"відкриваю очі і бачу шматок хліба"* (символ простої, справжньої істини). Сокіл шукає те, що є **справжнім**, а не ілюзорним.

3. Багатовидна суспільна кон'юнктура

Сокіл у Негоди слугує **індикатором якості** суспільної кон'юнктури.
Він не інтегрується в цю кон'юнктуру, а **дистанціюється** від неї, щоб вижити.
Відмова від горизонталі: Сокіл відмовляється від горизонтальних, земних правил (де "не чують землі під ногами") і обирає **вертикальний шлях** — шлях духовної або моральної переваги.
Новий світ (Закордон): політ сокола до "закордону" — це пошук **альтернативної, чистої соціальної структури**
або, принаймні, місця для індивідуальної праці та молитви поза отруєною кон'юнктурою.

Зв'язок із українською традицією

Важливо також відзначити, що сокіл має глибокі корені в українській культурній традиції, що додає образу Негоди додаткових сенсів:
Княжа Доба: Сокіл був символом княжої влади, честі та хоробрості (наприклад, у "Слові о полку Ігоревім").
У Негоди цей образ набуває **модерного, індивідуалістичного змісту** — князем стає сама особистість, яка має суверенну волю.
Козацька Воля: Сокіл часто асоціювався з козацькою волею, швидкістю та неприборканістю. У Негоди ця воля трансформується у **волю духовну** — свободу совісті.

Таким чином, сокіл у творчості Сергія Негоди — це **ключовий образ-діяч**, який втілює не лише особистий вибір, але й усю його філософію **самостійної, діяльної та чистої Віри**.