Опубликовано: 2007.02.07
Шпак Вікторія
Запрошення до роздуму
Запрошення до роздуму
Перше, що кидається у вічі, коли знайомишся з Тетяною Глинською, це її тендітність, оксамитно-м’який голос, повна відсутність пози. Як це, в актриси - і раптом повна її відсутність? І тут починаеш згадувати великих, і з пам’яті зринає природність, витонченість. Ви, мабуть, подумали про Наталю Ужвій, читачу... Так. І її теж. А ще – прізвище. Мабуть, матінка Івана Великого була така ж гарна, харизматична й таємнича, як Тетяна. А можливо, й вірші ій складалися подумки, коли трагічні переживання захлинали...
Відтак, тримаю в руці збірку віршів, що об’єднані поетичним осмисленням межі між життям і смертю. Перебування на цій межі ліричних героїв спонукає авторку до поетичного втілення майже фізичного болю, який не полишає вас від початку до кінця книги. Тому й книгу сприймаєш, що так рідко трапляється, як цілісний твір. Наче на палітрі, в ній розгортаються барви та відтінки, які виглядають незбагненним співвідношенням фантазії та реальності. При цім їм притаманні осмисленість у доцільній єдності з поетичним темпераментом.
Я заблукала в безвісті життя,
Згубилась серед буднів і злидарства.
Не знаю, чи то осені сльота,
Чи то зима творить свої малярства.
Мене завжди дивує, як Тетяна може поєднати відчуття тривоги, пригніченості, відчайдушного пошуку виходу з цього становища з піднесеною емоційністю. Асоціативний ряд її віршів сягає природи, людського побуту, окресленої предметності сприймання оточуючого світу.
Як замикається скорботно моє коло...
Мій дім, кімната, висохлі листи,
Прання і кухня, квіти і навколо
Бетонні стіни , мовчазні кути.
Мороз ударив просто серед літа,
І зраджені в найкращім почутті,
Скляними стали сподівання цвіту -
Заклякли яблуні в зеленому плоді.
Вірші тетянини примушують співпереживати, хвилюватися, страждати разом із ліричними героями, то впадаючи у розпач, то хапаючись за щонайменшу надію, а то ніби відволікаючись на інші думки та відчуття... Пошуки виходу зі страждання врешті приводять авторку до філософсько-релігійних думок, знаходження образно-поетичних паралелей біблійного характеру. І поступово разом із нею читач починає ніби відсторонено спостерігати за подіями. Душа прагне і досягає очищення. Яскраво й безпосередньо виявляючи коливання, душевний присмерк, намагання вирватися зі сутінок свідомості, поетеса вдається до органічного поєднання показу суто людського жаху з тверезим виявленням скепсису щодо цивілізаційних досягнень науки. І цим примушує читача замислитися над вічним.
Може то Неприкаяний Дух ?
Він міськими пустелями бродить,
Розкидаючи відцвіту пух,
Із життям цим рахунки ще зводить.
Чи цілує побляклий вінок
У насіння позбираних квітів...
Неквапливо вимірює крок...
І летить геть за бабиним літом.
А коли згадує Тетяна муки Христа, то не повчає, не виголошує всім відомих сентенцій – вона запрошує до роздуму. Тому її поетичні витвори сповнені зіткнення почуттів, суперечливих поривань, свідомого звернення до фольклору. І що цікаво, – вона не паразитує на фольклорі, не імітує його. В неї своє ментальне бачення, вона автономна як художник. Тому її вірші композиційно вивірені, внутрішньо стрункі. Специфічною, лише їй, Тетяні Глинській властивою ознакою поезії я б назвала перехрещення ліричного та епічного начал. Звідси й виникає відчуття злитих у єдиний енергетичний потік жіночності, поривчастості із врівноваженою, ніби відстороненою оцінкою людської долі.
Розкуті руки – порух зупинився,
І обірвався смисл на цій землі –
Хоч вистачає гонору й презирства,
А крізь убивства далі не пройти.
Кожен вірш – це імпреза, це подія, подія не лише в обставинах, часом безвихідних, а й у сприйнятті станів душі, у намаганні налаштувати їх, як той музичний інструмент... А далі романсово звучить:
І почнуться спочатку ці лови,
Порозверзнуться небеса...
Й на хрестах запалає знову
Незбагненна відьомська краса.
Читайте, співайте, це вам, особисто вам, дарує Тетяна Глинська всю невичерпну силу свого щедрого серця.
Вікторія Шпак
Перше, що кидається у вічі, коли знайомишся з Тетяною Глинською, це її тендітність, оксамитно-м’який голос, повна відсутність пози. Як це, в актриси - і раптом повна її відсутність? І тут починаеш згадувати великих, і з пам’яті зринає природність, витонченість. Ви, мабуть, подумали про Наталю Ужвій, читачу... Так. І її теж. А ще – прізвище. Мабуть, матінка Івана Великого була така ж гарна, харизматична й таємнича, як Тетяна. А можливо, й вірші ій складалися подумки, коли трагічні переживання захлинали...
Відтак, тримаю в руці збірку віршів, що об’єднані поетичним осмисленням межі між життям і смертю. Перебування на цій межі ліричних героїв спонукає авторку до поетичного втілення майже фізичного болю, який не полишає вас від початку до кінця книги. Тому й книгу сприймаєш, що так рідко трапляється, як цілісний твір. Наче на палітрі, в ній розгортаються барви та відтінки, які виглядають незбагненним співвідношенням фантазії та реальності. При цім їм притаманні осмисленість у доцільній єдності з поетичним темпераментом.
Я заблукала в безвісті життя,
Згубилась серед буднів і злидарства.
Не знаю, чи то осені сльота,
Чи то зима творить свої малярства.
Мене завжди дивує, як Тетяна може поєднати відчуття тривоги, пригніченості, відчайдушного пошуку виходу з цього становища з піднесеною емоційністю. Асоціативний ряд її віршів сягає природи, людського побуту, окресленої предметності сприймання оточуючого світу.
Як замикається скорботно моє коло...
Мій дім, кімната, висохлі листи,
Прання і кухня, квіти і навколо
Бетонні стіни , мовчазні кути.
Мороз ударив просто серед літа,
І зраджені в найкращім почутті,
Скляними стали сподівання цвіту -
Заклякли яблуні в зеленому плоді.
Вірші тетянини примушують співпереживати, хвилюватися, страждати разом із ліричними героями, то впадаючи у розпач, то хапаючись за щонайменшу надію, а то ніби відволікаючись на інші думки та відчуття... Пошуки виходу зі страждання врешті приводять авторку до філософсько-релігійних думок, знаходження образно-поетичних паралелей біблійного характеру. І поступово разом із нею читач починає ніби відсторонено спостерігати за подіями. Душа прагне і досягає очищення. Яскраво й безпосередньо виявляючи коливання, душевний присмерк, намагання вирватися зі сутінок свідомості, поетеса вдається до органічного поєднання показу суто людського жаху з тверезим виявленням скепсису щодо цивілізаційних досягнень науки. І цим примушує читача замислитися над вічним.
Може то Неприкаяний Дух ?
Він міськими пустелями бродить,
Розкидаючи відцвіту пух,
Із життям цим рахунки ще зводить.
Чи цілує побляклий вінок
У насіння позбираних квітів...
Неквапливо вимірює крок...
І летить геть за бабиним літом.
А коли згадує Тетяна муки Христа, то не повчає, не виголошує всім відомих сентенцій – вона запрошує до роздуму. Тому її поетичні витвори сповнені зіткнення почуттів, суперечливих поривань, свідомого звернення до фольклору. І що цікаво, – вона не паразитує на фольклорі, не імітує його. В неї своє ментальне бачення, вона автономна як художник. Тому її вірші композиційно вивірені, внутрішньо стрункі. Специфічною, лише їй, Тетяні Глинській властивою ознакою поезії я б назвала перехрещення ліричного та епічного начал. Звідси й виникає відчуття злитих у єдиний енергетичний потік жіночності, поривчастості із врівноваженою, ніби відстороненою оцінкою людської долі.
Розкуті руки – порух зупинився,
І обірвався смисл на цій землі –
Хоч вистачає гонору й презирства,
А крізь убивства далі не пройти.
Кожен вірш – це імпреза, це подія, подія не лише в обставинах, часом безвихідних, а й у сприйнятті станів душі, у намаганні налаштувати їх, як той музичний інструмент... А далі романсово звучить:
І почнуться спочатку ці лови,
Порозверзнуться небеса...
Й на хрестах запалає знову
Незбагненна відьомська краса.
Читайте, співайте, це вам, особисто вам, дарує Тетяна Глинська всю невичерпну силу свого щедрого серця.
Вікторія Шпак
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.