Творчий діапазон вінницького літератора Віктора Мельника досить різноманітний: він є автором поетичних збірок («Просто вірші», «Вишуки», Вибрані ночі»), літературних пародій («Кнопки для крісел», «Браття во хвості»), літературознавчих нарисів («Тор Ланге»), детективних романів («Двійник невідомого контрабандиста»), газетних рецензій. Останні він і зібрав у своїй збірці «Віддзеркалення», подавши у ній своєрідне літературно-критичне вибране за двадцять років активного читання творів сучасної української літератури.
Сама книга поділена на два розділи: «З літ минулих» , «З літпроцесу», супроводжена їх авторським переднім словом. Ця збірка пройшла непомітно. При-чини різні – невеличкий тираж, відсутність видавничої реклами (таке враження, що автор робить рекламу видавництву, бо останні його книги виходять саме у вінницькій «Тезі») і читацький стереотип, за яким Мельника знають як поета, пародиста, детективіста, зрештою, журналіста, і менше знають як критика. Однак ця збірка газетних рецензій (а саме таким є жанр цих виступів) з розряду мудрих і потрібних книг. Тому що автор подає зріз прочитаних книг і літературних дискусій, які привертали до себе увагу як фахівців, так і читачів. За цими виваженими, аргументованими рецензіями можна прослідкувати еволюцію розвитку окремих авторів (Іван Малкович, Тарас Унгурян, Анатолій Загрійчук, Юрій Боярунець, Оксана Шалак, Анатолій Бортняк), виявляти особливості творчого поступу прозаїків і поетів у 90-х роках XX століття (Тарас Федюк, Іван Іов, Володимир Прилипко, Неоніла Стефурак, Юрій Покальчук, Людмила Таран, Галина Кирпа, Василь Герасим’юк, Павло Вольвач, Володимир Цибулько, Марія Матіос, Валентина Сторожук, Тетяна Яковенко, Надія Христич, Юлія Ємець-Доброносова, Костянтин Москалець, Степан Процюк, Ірен Роздобудько, Теодозія Зарівна), повертатися до давніх літературних, дискусій (зокрема, про «сповідальників» і «метафористів», яку розпочав один із найяскравіших критиків 80-х Ярослав Мельник) тощо.
Автор рівномірно приділяє увагу як відомим «гравцям» літпроцесу (той же Іван Малкович, Василь Герасим’юк, Степан Пррцюк, Тарас Федюк та ін.), так і малопомітним, але від цього не менш цікавим постатям (Таїсія Цегельна, Павло Кущ, Микола Чубук та ін.). При цьому він вписує досвід вінницьких літераторів у загальноукраїнський літературний контекст. Тому що Мельникові не йшлося про пошуки («полювання») брендових імен. Він вит.ворює індивідуальну панораму літературного процесу 80-х і 90-х років минулого століття. Зупиняється на авторах, чий естетичний і світоглядний досвід якщо не близький йому, то принаймні не зовсім чужий, аналізує, розкриває особливості індивідуального почерку, і майже зовсім не виходить за межі інтерпретаційних рамок. Якщо у нього розповідь про книгу якогось із авторів, то це завжди конкретна розмова про конкретну книгу, ширших і глибших асоціацій він не подає. Також тут немає літературно-критичних провокацій і епатажу – Віктор Мельник чітко дотримується рамок жанру газетної рецензії. У цьому плані збірка є взірцем жанрового прочитання, хоча і має той недолік, що така інтерпретація чітко прив’язана до місця і часу. Якщо не подавати контексту (процесуального, жанрового, авторського), такі розмови часто залишаються локальними. Це теж одна із причин, чому про цю збірку (ще раз підкреслюю, дуже добру у фаховому прочитанні) не ведеться ширшої розмови. Але така констатація і певною мірою статичність авторського погляду на літературний процес є не просто потрібною, вона є взірцем професійної чистоти жанру. І як така, збірка літературно-критичних рецензій .Віктора Мельника має не часову, а історико-літературну цінність. Бо вона зосереджується на авторові і літературній проблемі крізь призму часового суб’єктивного прочитання з елементами літературознавчої оцінки. Що вже вписує цей досвід у панорамне відчитання української літератури межі тисячоліть.

«Вінниччина» за 23 січня 2007 р.