Сорока на хвості принесла, що недавно прийнятий до Спілки письменників вінничанин Віктор Мельник видав на радощах нову збірку пародій. У Києві, але за допомогою великодушних спонсорів та під редагуванням ще великодушнішого (оскільки сам є «жертвою» пародиста) Василя Кобця.
Називається «Браття во хвості». Чи не занадто? Не знаю. Але особисто я, котрий написав цикл іронічних катренів «Біблійна алегорія», не наважився б так назвати. Як, до прикладу, не обіграв би в гумористичній формі слово «Україна», або не написав би пародії на «Заповіт» Шевченка. Не на все ж доцільно задирати хвоста.
Як би там не було, спішу за оною збіркою. Ставши у хвості численних шанувальників хвостатої ліри В. Мельника, нарешті, ловлю за хвіст його досить пристойно видану, дотепно проілюстровану художником Станіславом Іванчуком книжку. Папір білий, фінський, а не хвіст собачий!
Втім, чи не відмовитися від наперед заданої хвостячої форми, підібгавши хвоста? Адже відволікає від суті. Але назва видання невідступно ходить хвостиком за моїми думками. Тож спробуємо упіймати за хвоста зміст, художню вартісність збірки, рівень літературного пересмішництва автора.
Розділ «Коровіана», на мій погляд, найбільш вдалий, визначальний. І не лише тому, що «на мосту стоїть корова, а в корови хвіст». Пародистові вдалося схопити за хвіст стильові особливості, а з ними – й певні огріхи, зловживання і надуживання деяких сучасних українських постів. Наприклад, Станіслава Виїнснського – з його космічно-містичною химерією. Або Василя Герасим’юка, який без прикарпатських «правічних потоків» – «не видів би мосту, маржини, хвоста й сатани».
До речі, Мельником пародіюються, як правило, справжні, добре знані і популярні поети, ті, що встигли вхопити за хвіст славу. До них належить і наш, вінницький, Василь Кобець, який на безсмертну фольклорну тему «Тече річка невеличка, через річку міст...» написав би, за уявленням пересмішника, так: «Там, де хвилі біля мосту піняться Бугу – повноводої ріки, мукає корова в центрі Вінниці, сквери випасає залюбки», і так далі – досить весело і, сказати б, ідентично. Хвіст у хвіст. Пародист висить на хвостах у Людмили Таран, Ігоря Римарука, Ірини Мироненко, Володимира Цибулька та ще багатьох. Це – у так званих стильових пародіях.
А є ще розділ, який дав назву всій збірці. У ньому пародист насмішкувато відгукується на певні авторські особливості, так би мовити, локальні, зазначені в епіграфах. Тобто, вишукує бліх у хвостах. Я категорично не згоден з тими, хто вважає таке заняття другосортним. Більше пародій, добротних і різних! – як сказав би великий пролетарський пост. Інша річ, що у Віктора Мельника не завжди вони добротні.
Пародія на Романа Кухарука, на мій погляд, має явно незначний естетичний заряд. Десь – із заячий хвіст. Бо ж написати про поета, що у нього в животі – глисти... Хіба це так уже смішно? Приший кобилі хвіст. І на Ніну Гнатюк молодший колега безпідставно задирає хвоста. Причому того самого, пришитого кобилі чи жеребцеві. Бо хай вірш у неї і епатажно-еротичний, але, бігме, елегантний. У Мельника ж реакція, пробачте, дещо жереб’яча. (Ілюструвати не буду не лише з етичних міркувань, а й тому, щоб заінтригувати читачів. Це ще один доказ того, що критика корисна).
Більш вдалими вийшли пародії на Юрія Андруховича, Олександра Ірванця, Юрія Позаяка.
Віктор Мельник, чи не вперше у вітчизняній пародистиці, створює новий тип пародійного жанру – візуальну пародію. Але я швидко перегорнув цей розділ, бо зарябіло в очах: важко читати слова, речення, розміщені і навспак, і нахильці, і хвилясто, і навскоси, і догори ногами... Але одну пародію з розділу «Смійтесь, очі, смійтесь, бачили, що купували» – на Івана Іова, у вигляді «візуальної» чарки, спробував перехилити. Пародійний перегар! Хотів цього чи не хотів пародист, а посміявся над гіркими роздумами поета про стражденну долю України. Ніби йому під хвіст невчасно віжка попала.
Скромно проминувши останній розділ збірки «Любити пересмішника», в якому автор уміло перевтілюється в інших сучасних українських пародистів, у тому числі і в мене, – щиросердно запевняю, що й гадки не мав насипати на хвіст своєму молодшому колезі солі, тим більш, укрутити йому хвоста. Навпаки, радий за його, попри окремі недоліки, прорахунки, творчий успіх, з яким, не виляючи хвостом, вітаю. Бажаю йому надалі ще з більшим пародійним хистом зав’язувати котам хвости, тримаючи власний хвіст трубою!

«Вінницька газета» за 22 червня 1997 р.