Справжніх ліриків усе меншає, а поетичних пересмішників більшає. Принаймні у Вінниці. До давно вже відомих пародистів Анатолія Гарматюка та Анатолія Бортняка долучився Віктор Мельник, досі знаний як молодий автор двох збірок ліричних поезій. Його нова книжечка «Кнопки для крісел», видрукувана у Хмельницькому видавництві «Доля», вміщує два десятки пародій та епіграм, під насмішкуватим поглядом яких – вади, прорахунки, надуживання сучасної української поезії.
Сучасної? Мовлено трохи з натяжкою. Бо нині справжні поети книжок майже не видають. За що їх видаси? А на графоманів, які широким фронтом поперли в піїтику, пародій писати неможливо. Бо як перекривиш те, що й само собою потворне і безглузде?! Тож і довелося Вікторові Мельнику пошукати об’єктів для літературної сатири переважно серед раніше надрукованих творів, іноді – десь десятирічної давності. Але ж відомо, що поезія (справжня) не старіє. То й пародії, якщо вправно і влучно написані, можуть вважатися актуальними.
Видихнув колись, наприклад, поет-кримчанин Данило Кононенко: «Через серце мчать галопом молоді літа». Ніби й гарно. Романтично, метафорично. Але коли задуматися, то можна й буквально відчути, як «літа шалено скачуть серцем день по дню», «мчать від ранку і до ранку, витоптали путь». Тому пародист слушно підказує лірикові вихід:
Тільки ж де знайти рятунок?
Виручає хист:
Знак поставлю: «Через шлунок
Ліворуч об’їзд».
Спробуйте уявити собі людську душу – всю в яєчному лушпинні. Але якщо це душа поета, наприклад, Віталія Крикуненка, то цілком можна. Він же сам бажає: «А запізнілі солов’ї гніздечко в серці хай звивають».
Серед об’єктів вдалого Мельникового пересмішництва – кілька поетів-вінничан: Ніна Гнатюк, Володимир Рабенчук, Григор Мовчанюк. У Рабенчука є таке зізнання: "Бо кожен вірш мій – той же агітпоїзд з червоною зорею на чолі». Звісно, писалося ще в часи комсомольського ентузіазму, але що написано пером... те й сьогодні підвладне дотепній епіграмі:
Пробачте за юнацьку забаганку,
За від життя відірваний декор,
Що збірку я назвав «Вітрило ранку».
Наступну – точно! – назову «Депо».
Привертає увагу і оригінальна пародія під назвою «Без парасольки», котру В. Мельник визначив як «контргамбіт». Справді, це своєрідний літературний бумеранг, пародія – на пародію, в якій колись Анатолій Бортняк іронічно звернув увагу на те, що у ліриці Мельника багато дощу, звідки зроблено висновок: «Тепер зрозуміло, чому його вірші – сирі!» На що Віктор Мельник чемно, але з гідністю відповідає:
Візьміть парасольку, метре,
(І ще одну – на запас),
Щоб те, що капає з мене,
Більш не мочило вас.
Смішно? Мабуть, так. Хоч, їй-їй, точно невідомо, що ж то воно «капає» з новонародженого пародиста. Так само до кінця не з’ясовано, чому він назвав свою збірку «Кнопки для крісел». Якщо мав на увазі письменницькі крісла, то це не зовсім відповідає реальності. Бо сучасні письменники, особливо – поети (графоманів не беремо до уваги), як правило, сидять у муках творчості на кухонних табуретках. Та й ті доволі розхитані.
Але, попри ці не дуже суттєві репліки, щиро вітаємо Віктора Мельника з виходом смішної оригінальної збірки! Її він присвятив пам’яті класика української пародистики Юрія Івакіна і, гадаю, цим звеселив дух покійного майстра. Тираж збірки – всього тисяча примірників. Тож поспішіть, поки не розібрали...

«Вінницька газета» за 16 травня 1995 р.