"Бо вдома троє дітей і почуття вини", - зізнається один з найпопулярніших українських письменників, автор відомих творів Андрій Курков. Його романи перекладено на 27 мов, включаючи японську і китайську. Його книжки видаються великими тиражами і ніколи не залежуються на полицях книгарень.

· Щойно ви повернулися з поїздки до Франції. Це була творча подорож?

- Так, це вже була третя поїздка до Франції цього року і вона була пов'язана з виходом мого роману "Остання любов президента" французькою мовою. Цього разу я знову виступав у Парижі, на літературному фестивалі "Етонант вояжер" та в місті По, що розташоване на кордоні з Іспанією. До речі, під час цієї поїздки відбулася зустріч у видавництві "Акт Сюд", яке зголосилось видавати у французькому перекладі мої дитячі книжки. Це мене дуже радує, бо ще й досі у мене не вийшло жодної з моїх дитячих книжок за кордоном.

· Роман "Гра у відрізаний палець" вже видавався у Франції?

- На жаль, ще ні. Але в планах на майбутнє він стоїть.

· Ви часто подорожуєте. Яке з міст світу вам подобається найбільше?

- Моїм улюбленим містом залишається Київ, але серед іноземних я дуже добре почуваюсь у Парижі і Берліні. Раніше моїм улюбленим містом був Виборг, неподалік від Петербурга. Я навіть відправив до нього героїв своєї ранньої повісті "Не приведи мене до Кенгараксу".

· Чи багато вражень від подорожей стають сторінками ваших творів?

- Менше, ніж хотілось. Це тому, що підсвідомо я, мабуть, боюсь раптом перетворитися на автора "путьових нарисів". Але географію своїх пересувань світом я використовую частенько.

· На скільки мов перекладено ваші твори?

- Тепер на 27 мов, включаючи японську, корейську і китайську.

· У якій країні Європи ваші книжки мають найбільший успіх? Крім України, звичайно.

- Найбільше мої книжки читають в німецькомовних країнах, потім ідуть франкомовні і англомовні. Найбільший успіх маю, мабуть, у Німеччині і Швейцарії.

· Наскільки актуальним є знання іноземних мов для успіху письменника?

- Це досить важливо і справді допомагає авторові просуватись і просувати свої книжки, але більшість авторів рідко знає більше однієї мови. От і тепер, на французькому фестивалі серед запрошених іноземних авторів майже ніхто не володів французькою. Замість цього письменники спілкувались англійською. Це, звичайно, відбивало охоту у французьких журналістів брати у них інтерв'ю, бо на інтерв'ю з перекладачем потрібно в два з половиною рази більше часу.

· Коли ви уклали перший контракт із закордонним видавництвом?

- Перший справжній контракт я уклав 1997 року. З того часу підписав їх вже багацько і став нарешті розумітися в можливих "контрактових" пастках, які завжди існують, бо видавництво або ж агент має юристів для написання контракту, а автор, якому цей контракт пропонують, має лише бажання якомога скоріше надрукуватись.

· Ви часто спілкуєтеся з читачами вдома і за кордоном. Чим їхні читачі, на перший погляд, відрізняються від наших?

- Закордонні читачі сприймають автора разом з країною, звідки він приїхав. Наші, знаючи свою країну, шукають в авторі саме автора. Але при цьому вони не дуже вибагливі щодо запитань і відповідей. Іноземні читачі, якщо вже прийшли, хочуть дізнатись від автора якомога більше. Інколи вони сприймають автора як "політичного спікера" своєї країни.

· Перший написаний вами твір був детективом?

- Насправді я ніколи раніше не писав класичного детективу. Я писав сатиричні твори і казки для дітей. Справжній детектив, а радше - пародію на справжній детектив, я написав нещодавно - "Форель а ля ніжність". Інші мої романи можна розподілити на філософські, такі, як "Бікфордів світ", "Географія одиночного пострілу", і на кримінальні романи - "Смерть чужого", "Приятель небіжчика", "Добрий янгол смерті". Роман "Гра у відрізаний палець" - це скоріше трилер, хоча там є і слідчі, і злочини. Але всі мої романи мають спільні елементи - чорний гумор, іронію, трошки пострадянського сюрреалізму.

· А віршів ви не писали ніколи?

- Писав з семи років. Закінчив десь у двадцять сім.

· Для поезії необхідним є натхнення. А що надихає на детектив? І яка роль жінок у цьому процесі?

- Ну, ви знову про детективи! Саме для детективів і потрібні музи-жінки. Блондинки, що застосовують багато макіяжу, інколи палять тонкі ментолові цигарки тощо. До мене нещодавно (під час Помаранчевої революції) приїздив один відомий французький детективіст разом зі своєю музою, що була на років 30 від нього молодша. У мене трохи інший стиль життя і музи-блондинки немає.

· Наскільки важливим є вміщення ліричних сцен у чисто детективні твори?

- Для мене лірика і романтика завжди були важливими елементами будь-якого твору. Вони надають жанровій прозі людського обличчя. Емоції. Навіть в детективах вони відіграють позитивну роль, допомагаючи читачеві перевести подих, якщо він не встигає за динамікою сюжету.

· На кого із своїх героїв ви схожі найбільше?

- Мабуть, на народного контролера Добриніна з роману "Географія одиночного пострілу" або на головного героя повісті "Улюблена пісня космополіта".

· Який ваш твір писався найлегше? Який найважче?

- Найлегше писався "Приятель небіжчика", найважче - "Бікфордів світ" та "Географія одиночного пострілу", над якою я працював у цілому майже дев'ять років.

· Коли ви пишете, якщо так багато подорожуєте?

- Пишу багато і під час подорожей. Якщо подорожую з виступами по Німеччині, то щодня переїжджаю з міста до міста, і тоді працюю в поїздах. До речі, інколи мені легше працювати

в дорозі, ніж вдома. Бо вдома троє дітей і почуття вини.

· Психологи стверджують, що кожен хірург є трохи садистом. Чи можна говорити, що кожен, хто пише детективи, є трохи злочинцем?

- Не думаю. Скоріше той, хто пише детективи, є трошки ментом, трошки чекістом. Я ще не зустрічав детективів, де автор стояв би на боці злочинця.

· Судячи з деяких ваших творів, можна зробити висновок, що ви глибоко вивчаєте психоаналіз і цікавитеся містикою. Наскільки це правда?

- Колись було. І навчався, і експериментував. Перечитав і Юнга, і Шопенгауера, і теорію фізіогноміки. Звичайно, все це залишилось у підсвідомості і через прозу час від часу нагадує мені і моїм читачам про себе.

· У романі "Гра у відрізаний палець" є така фраза: "Достоєвського він в оригіналі читає, а гроші ховає в Біблії". Ваше ставлення до Достоєвського та до Біблії.

- Достоєвський - геніальна і хвора особистість. Його не можна аналізувати як традиційного класика на кшталт Льва Толстого. Він складніший. Він виписував у своїх творах власну хворобу. Потім у його творах інші хворі шукали ліки від депресій та психічних захворювань, а знаходили тільки підтвердження діагнозу. І це, до речі, спричинило купу самовбивств. Я не можу сказати, що люблю його як письменника. Йому і не потрібна моя любов чи повага. Мені він цікавий як складна і досить негативна особистість, яка страждає від того, що бачить свій негатив і не може з ним боротися. Щодо Біблії, то це найбільший і найзагадковіший бестселер у світі, на який не розповсюджується закон про охорону авторського права. Я часто бачу людей, що подорожують з Біблією, читаючи її в літаках і поїздах. Не думаю, що теж її буду так читати. Але час від часу розгортаю цю вічну книгу.

· Що читаєте ще? Чи є у вас улюблені книжки і серед них улюблені детективи?

- Любив колись Аґату Крісті. Серед моїх улюблених книжок детективів наразі немає. Це просто гарна, як на мій погляд, література. Романи "Солодка Даруся" Марії Матіос, "Сталінка" Олеся Ульяненка, "Дивний випадок з собакою опівночі" Марка Хеддона, всі романи Кнута Гамсуна, Андрія Платонова, Костянтина Вагінова.

· А в якій книжці ховаєте гроші ви?

- Колись ховав у німецьких виданнях про кактуси. Останні тридцять років у книжках не ховаю. Взагалі не ховаю. Витрачаю, або відношу до банку, щоб витратити потім.

· Ваші рідні і близькі підтримують вас у ваших творчих пошуках?

- Так. Моя дружина мене підтримувала ще до перших успіхів. І тепер, коли роблю перерви в написанні роману, вона цікавиться причиною і нагадує, що маю працювати далі.

· Якими видами зброї ви володієте?

- Я непогано стріляю з гвинтівки. Добре володію словом як зброєю.

· В армії ви були командиром відділення чи рядовим?

- В армії я був рядовим охоронцем в'язниці в Одесі. Не жалкую. То був рідкісний досвід, дуже цінний для письменника.

· Наскільки написаний вами текст залежить від вашого настрою під час роботи над ним?

- Дуже залежить. Навіть не від настрою. А від його відсутності. Бо настрій - річ тимчасова, а для роботи над прозою треба бути в якомусь більш стабільному психічному стані. Тож краще працюю зранку, щоб в результаті з'явився у мене гарний настрій від задоволення результатом праці.

· Ви весела людина? У вас є улюблений анекдот?

- Мабуть, весела. Анекдот? Відкриває Путін холодильник. Там, на верхній поличці, одразу заколихався-затремтів холодець у великій тарілці.

"Не бійся, - сказав йому Путін. - Я не за тобою, я за кетчупом".

· На Закарпаття приїжджаєте вперше? Що побажаєте нашим читачам?

- Колись, у віці близько десяти років, був з екскурсією в Ужгороді. Нічого, на жаль, не пам'ятаю, тож відчуваю, що приїжджаю вперше. А читачам побажаю сили і самовпевненості для того, щоб усі свої плани перетворювати в реальність. Було б добре, якби ця нова реальність дозволяла закарпатцям витрачати трошки грошей на книжки українських письменників і дарувала їм до цього час для читання цих книжок.