"Життя наше – подорож…"
                             Григорій Сковорода

 
(частина 1)


А тепер розпочнемо нашу подорож разом з Григорієм Савичем. Подорожуємо неспішно, як було за звичай у той час.
Отже, уявімо собі, що ми спостерігаємо за Григорієм Сковородою, який їде у добре спорядженій кареті генерала Вишневського торованим європейським шляхом. Генерал відпочиваючи дав спочинок і своєму дивному попутнику, мудрому співбесіднику, перекладачу з кількох європейських мов,  студенту Григорію.
Сковорода, примруживши очі пригадує перші свої мандрівки шляхами рідної землі.

•   Пісня 13    „Гей поля, поля зелені”  

Про першу значну мандрівку у житті Сковороди мало що відомо. І навіть час, коли вона відбулася було  уточнено лише на початку 70-х років минулого століття.
То була подорож із рідного села Чорнухи до Києва для навчання у Києво-Могилянській академії. Григорію тоді ще не сповнилося 12 років. І хоча детальних свідоцтв про цю подорож немає, важко навіть припустити, щоб усю відстань, що становить близько 200 кілометрів,  малий ще хлопець долав пішки, наодинці, з торбиною за плечима. А у торбині, між іншим, неодмінно мало бути і нове вбрання, і нові черевики, щоб достойно виглядати у славетному місті, а ще гроші на придбання усього необхідного, у тому числі на харчі та підручники. А на такому шляху і розбійників діставало.
Скоріш за все батьки відправили свого малого сина  до Києва разом із черговим фуражним обозом, тим більш, що його дядько у той час був фуражиром, тобто поставником продуктів споживання. А про те, яку роботу своїм ногам завдав жвавий підліток під час цієї  багатоденної подорожі, можна лише здогадуватися. Принаймні на возі для нього завжди було  місце.
При чому тут питання –  скільки роботи ногам, чи було місце на возі...?  Справа у тім, що навкруг особи Григорія Сковороди ще за життя створювалися різні чутки та легенди. Ця міфотворчість не припиняється ще й досі. Одним із завдань нашої розвідки буде подолання деяких міфологічних уявлень про нашого мандрівного філософа.
Самим розповсюдженим є міф про те, що Сковорода, ніби то, босими ногами сходив більшу частину України, Росії та ще й значний шмат Європи. Для дослідника тут найважливіше відділити реальні факти від надуманих. Відомо, що Сковорода побував у свій час і у Москві, і в Петербурзі, подорожував містами та селами України, близько п’яти років перебував за кордоном, зокрема,  у Австро-Угорщині, Польщі, Італії, Німеччині. Але як? Чи справді пішки босоніж,  чи у більш цивілізований спосіб?
Серед багатьох відомих подорожей Григорія Сковороди важко навіть вибрати таку, де б він міг піти у багатоденну дорогу пішки, з торбиною за плечима. Гадаю, варто виключити пересування по Києву, по інших великих містах. Відстань, яка долалася тут пішки чи на транспорті могла рівнятися відстані між кількома селами, це прогулянка, а не подорож.
Поїздка до Санкт-Петербургу, приміром,  відбувалася у грудні 1741 року, коли на російській престол зійшла Єлизавета і терміново набирали співців для придворної капели. Відомо, що кур’єр, який прибув до Києва з указом цариці, подолав цю відстань приблизно за 10 днів. Десь не пізніше 8-го грудня Сковорода у складі інших, забраних до капели, виїхав через Глухів, де була тоді співацька школа, до Петербурга. А прибули вони до північної столиці не пізніше 20 – 21 грудня.
1600 верст санним шляхом, де було добре організовано станції-ями, де для виконання царських наказів завжди  напоготові  стояли свіжі коні, було подолано менш, як за два тижні. А везли ж не простий вантаж. І співати хлопці повинні були або у день приїзду, або ж наступного дня. Звідси витікає, що й умови у яких „везли їхні голоси” мали бути відповідними.  ...Ні, немає тут і натяку на пішоходство босими ногами! А от що є!
Є підстави припускати, що Сковорода з його унікальним голосом, творчим обдаруванням до музики, міг належати до вузького кола добірних співаків, щодня потрібних цариці, для церковної служби. З таких співаків походив і Олексій Розумовський, на той час вже можновладний царедворець і фаворит Єлизавети. Отже Сковорода був свідком того, що робилося при дворі, але його думки і висновки з усього цього  були такі, що опинившись у Києві через два з половиною роки, він, за твердженням біографа „випросився” із придворної капели, і продовжив навчання у Києво-Могилянській академії. А шалене багатство і придворна позолота сталося у пригоді Сковороді – митцю, філософу, просвітителю, як унікальний матеріал для його трактатів, байок та пісень.  

•   Пісня 14   „Ой, яка ж  то слава нині...”