ВСТУПНЕ СЛОВО АВТОРА

На протязі багатьох років моя творча робота пов’язана з ім’ям Григорія Сковороди, поета, філософа і просвітителя 18-го століття. Найбільшим і найголовнішим своїм доробком я вважаю створення музики на вірші Сковороди, які входять до відомого поетичного циклу „Сад Божественних пісень”.
„Сад Божественних пісень” складається з 30 віршованих текстів. До 28-ми з них я написав мелодії.
Але, розпочавши концертні виступи у 1980 році, я врешті захопився і філософією, і самим життям Григорія Савича, ставши своєрідним (без спеціальної освіти та диплому) дослідником творчої спадщини просвітителя.
Сам Сковорода писав свої твори з однією лише метою – дещо собі пояснити. І зробив це так майстерно, що до його творчості стали звертатися люди, яким потрібно було мудре слово, мудра порада.
Пропонована лекція – деякі висновки, як плід багаторічного перебування «в темі»: цікавих спілкувань, подорожей, творчої співпраці з філософом.

                                                                                  Петро Приступов.




НЕВІДОМИЙ СКОВОРОДА
(лекційний курс)
Лекція 1

Круг життя Григорія Сковороди

Коло, круг, кільце – цей сонячний знак, який з давніх давен вживається в символіці  народних свят, шанувався і нашим видатним співвітчизником – поетом, філософом і просвітителем 18-го століття Григорієм Сковородою.
Отже, починаючи нашу оповідь про земний шлях Григорія Савича, звернулися і ми до цього символа, щоб означати ним частини твору. А найперша з них – круг життя. Ця частина невеличка за текстом, та суть її бути заспівом, власне, задати настрій на добрий початок нової справи, бо, як казав Сковорода: „Хто добре запалився, той добре почав, а добре почати – це наполовину завершити”.
„Григорій, Син Сави, Сковорода народився у Малій Росії, Київського намісництва, Лубенського округу, в селі Чорнухах у 1722 році. Батьки його були із простого люду: батько – козак, мати – такого ж роду. Вони мали міщанський стан, посередньо достатній, та чесністю, правдивістю, гостинністю, миролюбним сусідством виділялись у своєму колі.”
Навіть у перекладі на сучасну українську мову відчувається подих глибокої давнини. Цей уривок взято із досить давнього біографічного твору, джерела багатьох літературно-мистецьких розробок і дисертацій. Але сам твір має нещасливу долю перебувати на „тіньовому боці вулиці”, хоча його літературні та історичні переваги безсумнівні, і у нашій роботі саме він буде неодноразово цитований.

Повна назва цього твору:

«ЖИЗНЬ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ
Писана 1794 года в древнєм вкусє»

На початку твір має своєрідний заспів, який у сучасному перекладі звучить так:
«У всьому сущому є дещо головне і всезагальне...
Кожне буття становить особливе коло, або світ свій...
Кожне головне, або всезагальне цих кіл має над собою і в собі всесвітнє, верховне, єдине начало...
Людина, тобто втілена здатність мисляча, – у цьому началі перебуває, рухається, живе.
... Численність вносить відмінності, а це передбачає нерівність і недосконалість.
Вільна воля передбачає вибір. Звідси походить подвиг пошуку, і подвижник істини називається мудрий, а справа його – чеснота.
Поставлений між вічністю і часом, світлом і пітьмою, істиною і брехнею, добром і злом, маючий переважаюче право обирати істинне, добре, досконале і здійснюючий це на ділі, у всякому місці, бутті, стані, званні, ступені,    є – мудрий,
є – праведний.
Таким є муж, про якого тут буде мова.»

Автор твору Михайло Ковалинський, приятель, в минулому учень Григорія Сковороди. Звернемо увагу на те, з якою уклінною повагою звучить оце слово –  в древнім вкусі, тобто так, як любив писати і висловлюватись сам славнозвісний філософ. А от час написання твору, якщо співставити його з датою смерті Сковороди, наштовхує на сумнів у тому, який саме твір перед нами, власне – біографія, чи біографія з префіксом „авто”?  Тобто, який відсоток в цьому творі оповіді про себе, –  самого Григорія Сковороди?
До наших морфологічних сумнівів – наскільки це „авто...” чи „біо...”, ми ще повернемося, хоча, як бачимо, проблема дуже цікава, а поки що зупинимося на останніх рядках життєпису Сковороди, де маємо такий запис:
„...помер 29 числа жовтня зранку, вдосвіта, 1794 року. Перед смертю заповів поховати його на підвищеному місці біля гаю і току, і такий, зроблений ним собі напис, написати:

„Світ ловив мене та не спіймав”

Тут варто додати таку подробицю, що заповіт Сковороди таки порушили, поховавши його в низині, у парку на березі ставу,  де ще й досі стоїть покалічений стовбур старого дуба, під яким у роздумах і бесідах проводив час Григорій Савич. Та згодом, коли змінився власник маєтку, прах великого українця було перенесено туди, куди було вказано у заповіті.  

ПІСНЯ – 12

Адоптація до сучасної мови  П.Г. Приступова



Не піду в місто багате. Я буду на полях жить.
Буду вік мій коротати там, де тих час біжить.
О діброво, о зелена! О рідна мати моя!
В тобі серце звеселене, в тобі спокій, тишина.
Не хочу за барабаном штурмувати міст чужих.
Не хочу й високим саном гнуть прислужників малих.
О діброво, о зелена!..

Нічого я не бажаю, окрім хліба та води,
В парі з бідністю гуляю – з нею ми давно свати.
О діброво, о зелена!..

Будь здоров, милий покою! Ти навіки будеш мій.
Мені гарно із тобою: будь ти мій, я буду твій.
О діброво, о свобода! В тобі почав я мудріть.
До тебе моя природа, в тобі хочу вік дожить.

*          *          *


Кінець першої частини.