Ввірвалась глазур
у мій внутрішній хаос
і стерла пилюку красивим лицем,
не треба тортур
і змісту, і часу,
що ставить на місце усе.

Я гратиму в гру
недитячу та вічну,
пройду епізоди, зап'ю гіркоту,
умру не умру,
як слова доберу
до життя, лиш тоді піду в дрімоту.

Лиш хаос і память, бажання зміцніти,
знайти чи існуючу ціль.
Біль - мить. Нам недовго іти, а боліти
повір, друже мій, й поготів.

Невпинний, нудотний, тривожний мій пошук,
солодкий лиш сон-примітив,
я птахою стала, я кинула ношу
і крила взяла замість слів.

А потім лиш дотик і звук, покаяння...
продала я думи, а хмари пусті,
такі ж як туман унизу - непроглядні
і очі та крила не ті...