* * *

Колючий вітер.
Голому болить.
Іржавіють дерева, наче кольти.
Смакує гріх божественно, коли
То елегійно, то високовольтно.

По небі рибки плюскають сумні,
Такі, такі – як оленятка очі.
На тятиві хтось гра, мов на струні.
Як розрізню – тоді почну пророчити.

Ненаше все.
Пластмасово мені.
Земля вогнем фарбована під м’ясо.
І темний сад від цвіту в глибині,
І ясний плід…
І нетутешня траса.

Церкви і ресторани з двох сторін.
Дим коромислом.
Даль – як доля Бога…
І Місяць повний – дівка на порі.
До себе путь – мов залізниця, строга.

А мишенята золотих листків
Ховаються – немов у душу вірші.
Той, хто умів, – давно вже відлетів.
Той, хто в землі, – також нічим не гірший.

Я згадую про осінь восени.
Від мрії і від слави відрікаюся.
Кохана… юність… мов далекі сни,
Які під сорок все-таки збуваються.

Колючий вітер.
Голому болить.
Іржавіють дерева, зорі, кольти…
Смакує гріх божественно, коли
То безпросвітно, то високовольтно.