Низько схилилась калина, ніби молиться Богу.
Вітер за нами несе чи то пісню, чи то тугу...
Мамо, не треба – не йдіть нас виглядати на дорогу;
Ой, ще не скоро нам коників пасти коло Бугу!..

Чути нам, чути, як рідний голос нас додому кличе,
Видно нам, видно біду, що наступає від Любліна...
Мамо, ми мусим бути тут – бо ми стрільці святої Січі;
Мамо, не майте нам за зле, бо тут так само – Україна!

Хмарами круки злітаються з Поділля і з Полісся,
З Білої Церкви удосвіта на Фастів виступаєм.
Доля на долю, як шабля на шаблю, піднялися –
Хлопці, до бою! – ми свій полк докупи в небі позбираєм!..

Мало нас, мало, нас замало, аби край оборонити;
Тільки й надії – на шаблю, на серце і на Бога.
В Києві дзвони мовчать, бо нема об чім дзвонити –
Нашої віри нема, а чужа їм – не підмога...

Низько схилилась калина, ніби молиться Богу.
Вітер за нами несе чи то пісню, чи то тугу...
Мамо, не плачте, не йдіть нас виглядати на дорогу –
Ой, ще не скоро нам коників пасти коло Бугу!..