| Пегас і Муза 
 
 Пегас і Муза  у серці митця.
 У них висять на гачку гречкосії.
 У Музи зійшла дурниця з  лиця,
 коли  почула, як мрії косили.
 
 Де –  вхід, а де – вихід? У  хащах  плюща
 ні з цього ні з того в штиблетах Муза
 дає пресмачного поету  ляща,
 аби не дати смачного гарбуза.
 
 Пегасу правдою служать Хоми.
 Їм бачаться зради, агресії, вбивства.
 Глузують з життя, складають томи
 та витворяють небачені  звірства.
 
 Тремтить, шаленіє Пегас від вчинку!
 А  що? Вавілонське стовпотворіння
 в пахучій гречці не знає спочинку!
 У лапах Музи вся силу творіння.
 
 Чого боїтесь, зірвіть Музі голову,
 бо  ще  зарегоче над тими, хто рюмсає!
 Життєва наука − словесну полову
 не запалити, Пегас все подужає.
 
 Первородяща −  на ладан ледь дихає.
 В гаю Пегаса Муза дасть  дуба!
 Там, де  ще цідить вірші  беззуба,
 держить сокиру під лавою  груба
 
 комашечка   Буза.  Їй-бо, самотужки
 пукає в кишку реального світу,
 щоб у халепі  Пегасові душі
 шукали схованку тиху і світлу.
 
 Не скигли, Музо,  душа – не шалава!
 Пегас піднімається над  деміургом.
 Над Бугом-рікою на крилах   підняла
 підкову,  махає нею подільним лугом.
 
 Чортів невгавущих, зганяє на вежі
 іроній Адоніса.  Без церемоній
 навіює мрії тим, хто ще з вежі
 ллє чисту воду  на вічні півонії.
 
 Це вчора потрапив  Пегас у лабети.
 І з буйної гриви скинув мотузку.
 Опівночі так, як треба  крайнеба,
 пошився блукати  в Країну безглузду.
 
 Сховалися   крильця Пегаса  у саван.
 Підкову  скрутили в баранячий ріг!
 Блудним синам роздмухують ладан.
 Взяли римачів та поетів до лігв.
 
 Ось,  Муза впіймає  Пегаса за гриву,
 як Біла ворона,  літає  без впину.
 Тепер Муза цілить у груди поетів.
 Бере їх за жабки, кидає у піну.
 
 Так, що  баглаї без сьомої клепки?
 Без пари з рота ви  Музу приперли?
 
 |