«Що на кінчику язика у неодруженого, то на кінчику пера у одруженого» Народний афоризм З несвіжим наливом обличчя. Миліше бути красивою. Відьма на горі віща, Труй-війка ханжу зве Іною. Той, що в нудьзі, п’яніше виє: «Ірій, членуйся!» Хльоскає море гучніше: «Хвилюйся – не за любуйся!» Хмелем пустує і хвилею щебарще, береще берег. Так ворухне, що тне скелею, вперед грудьми на пелех. Беренче горбами пощезлими. панує бешкет любові. Вереще дівчат посестрами, згинає веселку долі. Зведись і схопись за бадьорого, напруж, задури, урубайся, вчепися, спусти хороброго, і виведись та й не лайся. Здерти з себе все, щоб злитися і викричись смуглим вітриськом. Не трепещи, щоб злюдитися! А як же він житиме з писком? Завий тут за острішок панчику. Вплетися, ввітрися, схопися! Вищить все: «Впихнися Іванчику, не ворухнись, вкорінися.» Утішниця лає зловіщая: «Самонавіяний грішно! Принизь, упечися утішливо. Як заштовхнув, аж смішно.» Вабила, не ворушилася: «Боже мій, швидше встромляйся!» Включися, підусник глушиться. Зіскочу, зітруся, стрясайся! Запанував би ти діючи, радіючи упровадься, утискуй в автівці мліючи, і ще раз взяти не кайся. Всели мене в панчішник! І піднесись, щоб встромити! Займися утілем мій грішник, Я вмію горішнім підвити. Одним на все залучися, зганити мене до смерті! Додай кип’ятку, запалися, щоб все тріщало у герці. Зі світу волають болем. Сполохали відьму, обурили. Здригнися мій крає за горем, возз'єднуйся, досить мачулити! Лайся, наливочку витягли. Сідай, - що ту дьору, - лякати. Схопи та вчепися за ягниці. Чи треба на зуб куштувати? Згорни всі світи та зведися. Звихнувся згоріти у груддях. Здавити, не значить здоїти, здвоївши дай диву напуттям. Січися, як піч, сколупнися, скребла тебе, щоб схреститись. Скрипи у вогні та крутися, наложниці гріх не скулити. Йї-бо, у сластях не сльозиться. Хитрує, дере підчерев’я! Бувай кирпата, не злилися! Не дай води, злуче деревля. В підчалку смердиш багатію. Моргай, щоб зморити, змочити, пом'якшивши тягу й надію, на сором весь вік спокусити. Чого сопеш підхомутник? Зіприся, здригнися, зірвися! Підходь, якщо хочеш, хоружник. Хміль і верба вже зрослися. Сповзлися на пійло соромитись. Спохопися, ще вб’єш мене, попе! Тягнусь до води, щоб умитися. Пінястий місяць як повен. Терпи, утруднити, не вирвати. Познач всі підщепи стовпами. Втопити вже пізно, то ж вирвати. Соромся остигнути, пані. І викрутив, ще й посміхнувся. Уперся мені у грудях. Розчулься, утихомирся. Літай на підхмарних лутках. Та ткнися, товклися ж пліч-опліч. Томиш, стирчиш, щоб втопитись. Вже торсаєш так, що тріпоче, аж хочеш очі зморити. Тирани мене ублажали. Не зволікайся, душили. Тебе не в гамує жахливий. Лякайся цей сором ловити. Любове, повстала із краху! Вчепилась за монстра скоромного. Козак плодівничий із праху вивів цей сад для хороброго.
|