Тіні вечірні віщують вітри.
Ніби і ніч снігів відлетіла,
І віче світів від серця зігріла.
Там за вікном — хрещаті сліди.

Заплакав в надії вік туги-нудьги,
якого тягну —  ні краю, ні світу.
Крихти підмів замість привіту,
на кін повернувши  сон від мури.

І тихо біліють пелюсток долоні,
під кленом співаючи золото-волі.
Запахло напрочуд космосом-лоном
знайомої межі у гірко-плодовій.

Сліпі чи німі? Світліші від тиші
стоять у вікні підгорілі свічки.
Налиті околиці, квіти змістивши,
у вихорі Бугу  біліють  річки.