ВЕСНЯНА СПОВІДЬ

Самотньо мені — мов забувся «мобільника» взяти.
Лиш зразу самотньо, а потім — у лісі я свій.
В дитинстві тут жив у сосново-ялиновій хаті
І серце веселе, мов коника, пас у траві.

Озерного диму рідкого напився з долоні.
І муз цілував так тихенько, що й Бог не почув...
Стежок сухожилля...
Безплужні галяви іконні.
І мавка поліська на страсну подібна свічу.

Встає із пташками, співає пастух мокрогубий.
По «тєліку» — мітинги...
Бомби летять на Ірак.
В будинку панельному нашому
Тріснули труби,
Як тріскає лід впоперек золотого Дніпра.

Лампадно мені.
Воскресає й возноситься голос.
І Муза нам стелить —
Як предки стелили гроби.

У лісі весняному якось по-банному голо.

І чути під серцем
Архангельський голос труби.