жрецем іду в твоє епічне полотно
мене виводить до Дніпра біля Кодаку
де по окаянній течії резонує воля

моя доля летить
над рікою над степом
я чую глибоко розмаяний вітер

мій подих переплітає
симфонію з оркестрових ярів
я чую солюючі звучання скрипок

над степом гуде західний вітер
чую плачуть позаду мене скрипки
волаючими зовами матерів

чую на кручах
звучать хори
лебединого простору

чую в лимані
шелестять
молоді очерети

шуляють хвилі
потужним гулом віолончелі
порив розголошує епос віків

трагічну епопею втілюють
тисячолітні контрабаси дубів

сваволя вітрів кличе мене
повз невмируще Дніпро

саксофон розкрилює долю
за переходом офірує шлях
високо бачу овіяний Базавлук

перелітаю за пороги
у потойбіч світлого степу
крізь Царські Кургани

чую литаври вздовж оберегів
навкруги резонують віщі змови
краю святощі мій
я в твоєму серці

покрове твоя неприкаяна прірва
крізь надра пантрує мої барабани

фатальні шляхи тривожать кошлай
переповнені ритмом пульсацій
у горнилах оголошених золотонош

в околиці Базавлуку збудив тишу у лузі
її збуджують сильні баклани біля плавні
у свіжому очереті обереги пеліканів
бачу з мілкої протоки качок і я на човні

на грушах чути голоси зозульок чижів

зовсім сумні стрункі і товсті осокори на Січі
свійські лебеді гомонять крізь нові віти
китиці були ніжними для здичавілих бобрів
тут стільки по заводях срібної лози осоки

у лузі чути жалі молодої горлиці з удодом

у бліду протоку води чули після подорожі
як падають білі зорі і чути щуку на піску
що одбиваються у вохкій росі об скелі
ловіть хлопці срібний килимок хвостів

на каміннях чути пугачів худих джигірів

горизонтом біліє схід помину одинокі дуби
тепер з минулим любиме під рукою бузини
поміж щільної трави сонного обійме його
домовина в світлі промені не заберемо її

на скелі чути морські привілля чайки

зручно на човні попід непролазні береги
чути урочі зойки вовків поміж округи
густіють ночі коли душі кричать покликом
і тручись цвіркун згукує сичів ловити рибу

скрекотить попсований лелека до чаплі

жахлива драма зайця умовила дідів
од вечірньої зорі нерухомо застигла ніч
моторошно в пущі серед очеретів
часом скидаються коропи на лимані

з поміж очеретів виблискують білі лілії

прилетіли огарні журавлі на дикий хрін
гріх тільки виросли дикі кози на хмизі
жива вода посолоніла в річці без цілини
біля Кушугумівки більше немає дрохви

а колись тут цілими табунами ходили коні

розширяюсь горизонтом на обріях
аж до віщих меж до вікових країв
і літаю орбітою з амбітними місіями
підриваю шторми вітрів на завзяття

уявою буваю всюди де тільки можу

особливо мене радують руді стіни
даремне що зруйноване тіло війною
цей страх лише випробовує дух тіла
вдовольняюсь сповна оцим часом

іншого часу мені ще притомному
не настане і не вимолю його усіма благами

я вистою у незриму вагому мить
я розпізнаю резонанси сьогодення
у примусі поміж горбами та річками
у загрозі поміж світлом та пітьмою
у руйнуванні поміж цвітом і плодами

я дихаю і вслухаюсь у горизонт
очікую відлуння насичених голосів

у суворому звучанні буднів війни
з втратами меж відчутті майбутнього
з витісненням з ударами
з погрозами з напругами

теперішнє раптове руйнування
з обманами змін на виживання
з злочинами на очікування тиші
минулої пам'яті про фізичне насилля
про тілесне ушкодження страху

про постійний фантомний біль
про напруження і здригання серця
після вибухів та втрати рук та ніг
я лише літаю від справжнього лиха
та пагуба до реальних вражень

після біди гей моя дорога життя
тепер ти ловиш справжню вершу
я не втомився сьогодні я ризикнув
політати з кобзою над Базавлуком

побачив мою рідну хату яку продали
другу мою стару хату яку розікрали
третю мою нову хату яку розбили
тепер розумію що це мотлох війни

я дуже приязно ставлюсь до життя
хоча заважає мені літати скажений вітер
хоча мені прикро від моєї самотності
тепер незнайома мені щира доброта

я відчув її коли мені боляче справа
тепер я згадую себе симпатичного
непомітного вродливого школяра
після першого співчуття зі світом

тоді коли вперше переплив через річку
тоді я отримав бойову вдачу і волю
ліричного хисту від незабутнього кобзаря
після житейського спілкування
з життєрадісними голосами

там де сходилася дорога радості
щастя добра та молодечого гарту
тепер твоя ранена незабутня душа
тепер нова постава
звичайного лицаря
вперше яскраво осяяна весною
моя нова дорога життя

я політав зі шматком свіжого хліба
з кухолем свіжого теплого молока
мені такий рідний блаженний степ
він наївний дотепний безпосередній
від неспокійного болю в серці

завтра лечу до праведних бойових пригод
з щасливими буднями туди де колись була
розкрита моя перша книга
з благословенними муками та тривогами

пам'ять моя в очах
мого загадкового дитинства
мені переблискує шустра річка
сповільнилася моя світла дорога
до водограю річки поміж каміння

я чую спів що безперестанку ллється
який незабутній день коли доля
завела мене сюди у великі луки
саме тоді я осмислив чисті голоси

у вишневих садах саме тоді я почув
спів кобзаря про честь і гордість
його голос вперше зворушив
повний двір дітвори і всі заспівали
молитву мучеників совісті

наскільки це давнє живе світло
мого сонячного дитинства