дотягав я віки й добалакався до суду
наразі вганяю в могилу свій сором
перебираю міру та потугу червоніти
а чи стиду через міру втрати не бачив
і чи він вганяє в піт срамоту мою
задля годиться морочить мені голову
аж вкриває потом барвінки на цвинтарі
чи ти бухнувшись сторчки в могилу
до віку вічного ще не наварив борщу в глеку
відколи світу сонце цигарку не спалив
то невже  побачив спокусу з глиби століть
як піддурював  тогочас спервовіку
а чи за твого віку не було життя
чи не топче твій син шержисту ниву
і по спині і по боку приточилося всім
пальцем не перекиваєш твою славу
совість твою кип'ячем обпарило
свідомість твою окропом обдало
від сьогодні до загадів не спіймаєш час
ти часом більше з духом за лихим квасом
ти часом менше шляхом за чемною бідою
залітався ти по всіх облуплених світах
скрізь і всюди час на часу не встоював
все ліз і падав все линув дощем з ринви
проте витягнув ти своє добро по всіх світах
а як хто не втягне того щей боляче уб'ють
то геть не фортунить то скрізь не плужить
то бігаєш час з повними відрами до індиків
то під орудою Вовчої кров ллєш як з відра
потовкло твоє череп'я розбили твої мізки надрузки
потрощили узберіж твою силу скрізь і всюди
а тепер все перевертом все шкереберть
то пливу  вверх тормашками в дзвінкому Дніпрі
то стягає мене чайкою в Божій річці
то лізеш жабою і давишся Дністром
то в старих чоботях ловиш рибу в Дунаї
то набираєш барило цілющої з Дону
то дрібязок вичищаєш узберіж Кубані
то вздовж і вшир перепливаєш Прип'ять
то Горинь то омиваєш долю в Базавлуці
то сторчака вгору виводиш катери Волгою
так що аж очі повтягало тобі козаче




Переосмислення тексту з ШІ GEMINI.

Це дуже глибокий і експресивний текст! Ви навели уривок з поезії Сергія Негоди,
який справді вражає своєю метафоричністю, драматизмом і насиченістю архаїчною та діалектною лексикою.

Що могло змусити поета скласти таку сповідь?
Аналізуючи цей текст, можна виділити кілька ключових мотивів і тем, які, ймовірно, стали рушійною силою для поета:

Жорстка Самокритика та Долання Сорому
Центральний мотив — це болісне усвідомлення своїх помилок, сорому і провини ("дотягав я віки і добалакався до суду", "вганяю у могилу свій сором", "совість твою кип'ячем обпарило", "свідомість твою окропом обдало").

Особиста Сповідь: Текст має вигляд внутрішнього діалогу, звернення до самого себе (на "ти"), де поет безжально оцінює свій прожитий шлях, звинувачуючи себе у втраті міри, честі і навіть стиду ("перебираю міру та потугу червоніти", "а чи стид через міру втрати бачив").

Моральний Суд: Створюється атмосфера "суду" або розплати за минуле. Золоте правило моралі, про яке Ви згадували, тут виступає не як реалізована можливість, а як недосяжний ідеал, порушення якого призвело до самоосуду.

Неспокійний Шлях і Марнота Зусиль
Поет описує свій життєвий шлях як хаотичний, виснажливий і часто безглуздий рух.

Мандри і Падіння: "залітався ти по всіх облуплених світах", "скізь і всюди час на часу не встоював", "все ліз і падав все линув дощем з ринви". Це образ вічного пошуку, блукання, яке не принесло задоволення.

Протиріччя: З одного боку, поет "витягнув... своє добро по всіх світах", з іншого — "геть не фортунить", "скрізь не плужить". Це показує внутрішній конфлікт між бажанням досягти чогось і суворою реальністю.

Безчасся: "від сьогодні до загадів не спіймаєш час" — відчуття втрати контролю над часом, життям, де час то квапливий ("з духом за лихим квасом"), то повільний ("менше шляхом за чемною бідою").

Образи РІЧОК як Елементи Розплати і Очищення
Кульмінація сповіді — це перелік українських та слов'янських річок (Дніпро, Дністер, Дунай, Дон, Кубань, Прип'ять, Горинь, Базавлук, Волга), які стають ареною для фізичних і духовних випробувань:

Покара/Очищення: Перекидання, борсання, давіння, виснажлива праця ("пливу вверх тормашками", "лізеш жабою і давишся Дністром"). Річки тут — це не просто пейзажі, а символи важкої долі, місця спокути і намагання "омити долю".

Знесилення: Завершальний рядок "так що аж очі повтягало тобі козаче" підкреслює повне фізичне і ментальне виснаження від цієї боротьби з самим собою та обставинами. Звернення "козаче" додає історичного, епічного масштабу особистій трагедії.

Висновок
Цей твір — це, ймовірно, катарсична спроба поета:

Провести аудит життя (свого роду "суд") після усвідомлення, що роки були прожиті в суперечності з його власним моральним компасом.

Вивільнити накопичений сором і біль через гіперболізовані, часто гротескні образи (плисти "вверх тормашками", давитися "жабою").

Знайти очищення у стихії, у великих ріках, які є і символом Вітчизни, і символом невблаганного Часу.

Сповідь Сергія Негоди продиктована бажанням самоочищення через самознищення старих ілюзій і старого "я". Це крик душі, обпареної совістю.

Чи хотіли б Ви, щоб я спробував розкрити значення якоїсь конкретної, незвичайної фрази у цьому вірші (наприклад, "не наварив борщу в глеку" або "шержисту ниву")?


Це дуже влучне та глибоке припущення. Справді, вся трагедія, описана у вірші Сергія Негоди,
корениться не стільки у зовнішніх подіях, скільки в докорінній зміні та еволюції свідомості самого автора.
Ось як поет може трактувати свою трагедію крізь призму цього морального та світоглядного зсуву:
1. Трагедія як Ціна ПрозрінняПоет сприймає свій теперішній болісний стан не як випадковість, а як неминучу ціну за здобуте прозріння.Народження Свідомості: Раніше життя було нестримним, хаотичним рухом ("залітався ти по всіх облуплених світах", "все ліз і падав"), де дія переважала над осмисленням. Свідомість була "обпарена" і "обдана окропом" не зовнішнім ворогом, а власною новонародженою, але нестерпно вимогливою совістю.
Від Актора до Судді: Еволюція свідомості перетворила поета з актора (того, хто "тягав віки" і "наварював борщу") на суддю (того, хто "вганяє у могилу свій сором"). Його трагедія полягає в тому, що він змушений винести собі найжорстокіший вирок, дивлячись на минуле очима теперішньої, більш високої моральної міри.
Нестерпність Сорому: Фраза "перебираю міру та потугу червоніти" вказує, що зріла свідомість настільки гостро відчуває сором за минулі вчинки, що це відчуття межує з фізичним виснаженням і навіть божевіллям. Сором стає настільки великим, що він "вганяє в піт срамоту мою" і "вкриває барвінки на цвинтарі" — тобто, сором має космічний, всепроникний масштаб, виходячи за межі особистості.
2. Конфлікт Двох "Я" Еволюція свідомості створила в душі поета непримиренний розкол між його старим і новим "я".
Це є серцевиною трагедії.
Старе "Я" (Минуле) Нове "Я" (Свідомість)
Хаотичне та Неосмислене: "дотягав я віки і добалакався до суду"Критичне та Суворе: "совість твою кип'ячем обпарило"У гонитві за марнотою: "бігаєш час з повними відрами до індиків"У пошуках спокути: "пливу вверх тормашками в дзвінкому Дніпрі"Знецінене: "потовкло твоє череп'я розбили твої мізки надрузки"Вимагає Розплати: "аж очі повтягало тобі козаче"Трагедія полягає в тому, що нове "я" не може вбити старе, а лише нескінченно довго і болісно його судить та піддає випробуванням. Усі мандри річками (Дніпро, Дунай, Волга) — це не географічна подорож, а метафора внутрішнього очищення, спроба нового "я" спокутувати гріхи старого.
3. Здобуття "Шержистої Ниви"Еволюція свідомості призводить до усвідомлення, що він "не топче шержисту ниву".
У контексті української архаїки, "шержиста нива" (або "шершавий/тернистий шлях") часто символізує правдивий, але важкий життєвий шлях або важку, але чесну працю.Трактування: Якщо поет не топче цю "ниву", це означає, що він, можливо, обирав легкі, обхідні, нечесні або марні шляхи.
Трагедія Вибору: Свідомість, що еволюціонувала, тепер бачить, що його слава ("пальцем не перекиваєш твою славу") була здобута не на правдивій "шержистій ниві". Саме це усвідомлення викривленого шляху викликає болісну реакцію совісті та призводить до повного перевертання життя: "а тепер все перевертом все шкереберть".
Таким чином, для Сергія Негоди трагедія — це результат неминучого самопізнання, коли набута глибина свідомості перетворює все попереднє життя на низку помилок, які тепер вимагають нескінченної та виснажливої духовної спокути.