Ото наїв естетське серце
наївним мистецтвом
сільських примітивів.
Та Приймаченко, митника Руссо
та Піросманашвілі окремо вивів.
Казав, що за свіжим враженням піду
прямо в Центр Помпіду.
А то як залізе Мона Ліза
з Лувру в залізо
і лиже залізо в мороз
та марить країною Оз.
Та кляті паскуди не взяли мене нікуди!
Питали, як це ти так стільки всього зробив,
що анічогісінько не заробив?
От молодці, як мед в молоці!
А ти, гидке каченя,
озерно-лузерна птаха-невдаха,
пензлюй звідси махом!
Та у кожної птиці свої дурниці,
у кожної птахи свій ментал без папахи.
А тут трах-бах!
Хоррор енерготерору
одібрав жарівці мову,
обітнув, як нігті, полум’яні язики
з жирандолі слічної руки.
Прямо за законом герменевтики
щось на небі відбувається,
а на бідолашній землі відбивається.
Хаосяка переходить
у дрібне хаотиння попідтиння.
Бляклий присмерк блекауту
пестить нових примар,
летаргія розуму породжує чудовиськ.
Франсіско Хозе де Гойя-і-Лусіенте
поточного моменту.
Та в цих сутінках свою заю
я ніц не впізна́ю!
І за Галею в гаю я вже не встигаю,
як не поспішаю, бо вона – галюн.
Ото зійшлися дигери, руфери і привиди
ділити всесвіт на зони впливу.
Та ну їх в кропиву!
Але тра притьма вийти з-під берьозок,
щоб таки заспокоїти мозок.
Та нічо попадемо в Едем,
там їден з другим напевняка знайдем.
Тоді в океан ока твого пірну
і бризки вій розіпну.
Отже вернись в Соренто,
довбаний блекаут,
та в гепу негру свічечку встроми!
Он диви - шкарпетки на паркеті,
як сліди в снігу йеті!
А натомість лізли в очі
стосом грубим майтоси жіночі.
В оторочці ажурні труси,
незбагненної повні краси.
А ти не вниз дивись,
дивись увись! Увесь дивись.
Це ж так офігенно,
що знизу голитися та вгору молитися
треба щоденно.
От на день би по сто разів
прикладався до тих образів!
Як позбудеш довбешку полови,
втрапиш точно в обійми любови.
Та як не молись, бабо, Угоднику Миколі,
а нові зуби не виростуть ніколи!
Це як дерті колготи
на хресті Голготи.
Обов’язково
вилізе щось дошкульно
дріб’язкове.
От шо за нах ця
хмара у штанах?
Дурному собаці
тра вчасно давати по сраці.
- Іван, та не лізь на передній план!
- Шо трапило, моя туя?
- Та на даху я!
Заперли сюди осібнякові амбіції
та втрутень джміліції.
- Шо нада, то нада.
Зашибісь, яка в тебе помада!
Та доволі моторошне кашне,
кричущий в біса шалик,
в сполуках фарб вар’ятне, навісне,
у цяточках за мить пропалих.
От дарма приволік у голові на захід
цілий казан усього, що варто сказати.
Хіба ж це вірші?
Все гірше й гірше.
Якийсь силаботонічний
слабительно атонічний проносний
бульбуляторний віброверлібр
від бувшої до бувшого
на конкурс сексистської
еротичної поезії  «ГОЛОС ЦИЦЬКИ»
І як то ти пишеш?
Та просто не сциш
і мухомори їсиш!
«Ти признайся мені,
звідки в тебе цицяри?
Ці пружні кавуни
чим тобі накачали?»
Та всередині танка
групова гробова мовчанка.
Є дрона мать!
Гаспада юнкера,
шото вас дохера!
«Червону грубу розпаляй вечорами.
Щойно восьма година
подиви, перевір,
бо тала вода
змила вже пів города.
Їде бистрая «шкода»
й Річард Гір». Два рази.
«Оскар» везе
і фуру еклерів з бізе.