Довічне овіє. Вікторіє. Зоє. Тебе, Корніє, обійме Зорнійка, як приїдеш рушієм в Пишне. Торішнє добірне зерно вціліє, тоді стихія засіє Рубіжне. Світле вітре-гордіє, сокільське одіссеє, ти воложієш вустами. За моїм лісом, Феліксе!!! - ти зішлеш зпітнілою флейтею відішлеш мені моє непомітне вірте. Чи мені ліпше смерть? Ані, блаженіше дітей гріє серце міцніше! Непокірне реве вщерть. Анастасіє! Збожеволієш над хуткою підірваною Іршею. Повніє річка і ти прозрієш від сивих орхідей. Вб'є смерчем мій нерв в Ірені після імпрези. Не йме вінець зі шлейфом бабія-нікчеми. Крихітне і вигідне. Кліше білих лілей за комірне. Укріплення замість вістей з Дінця. Підтвердь, що не витчеш більше свій хрест на пишних груддях. Цвірінькне жадібно громінець. У лютий січень змокріє єство. І ти під вінець увійдеш в храм з аве Марією. А на весні з топірцем у Путівець водієм. Первісне жвавішає піке - діє діджей віршем. Невже радіє сонце - світне тобі, обрієм - вічне Дніпре!!! Мандрівні страхіття Матвія. Стійте! Це магічний вітерець зяє з півдня. Примітне дзвінке підірве клен на березі. Висієш десять відер зерна, візьмеш врівень. Не дурійте, бо опрісне Сіверський Донець. Не лізте - мінне поле прозріє - овіє. Заріже. Найлютіше пекло. Сморідне і найжорстокіше місто. Болітце несвіже звиродніє. Аніж новий Буг визріє ремінцем течії. А енергійний Тетерів, - витече Дервішем. то емоціям - грішне! А ти ждеш щем, з нацгвардійцем! Яке то вічне жне під меч, ніж все ніжніше шаленіє. Один цвілий хлібець їжте,- а чи зійдеш в київське метро. Війна візьме підле, розвіє спітніле тіло твоє. Війною розірве стемніле - змарніле цивільне життя. Все розіб'є, підніме - підірве, тендітне, одімкне чарівне. |