«Батя», «Батя»! я – «Серпень», як чути? Прийом! В нас тут….
-  Ніц не чую, «Серпень», глухо! - Повтори!!
-  Йдуть, гади,  на броні поповзли, з-за щебеня, між насипом і грушками, орієнтуй Архангела, «Щука» підправить, – артою накрий!
-  Чую, «Серпень». Архангел - без крил, помяті - в ремонт, туди й розтуди… Вивожу зеушки, різону з фланга – на шкурі щурячій - будуть карбИ…..

Земля крутанула
Оберти на максимум, зносить з поверхні
Павутинки, чиєсь кохання,
розпечені розплавлені танки…
час зупинивсь…

хитається, поранений,
«Щуку» не втримав – упустив
у стомлену річку суму і самоти
………………………………………………………………………..
-  «Батя», «Батя»! я – «Серпень», чого мовчиш?!
Батя – не мовчи, це ти там хрипиш? живий?!
………………………………………………………….
До неба драбина – димна
слизька, пропахла сукровицею, порохом і чоловічими слізьми,
на передостанньому щабелі «Серпень» -
він лишився один,
не бере його куля, друзі падають, а йому
– йти,
через осінь і зиму, самому за всіх, – донѐсти
одну жарину соняха
до весни.