Слухай, доню, за межею боліт
Терем є, він називається «Ліс».
Там одного і прекрасного дня
Народилося мале оленя.
В нього погляд і душа без ключа,
Тільки подив у розкосих очах.
Повести тебе я хочу туди,
Щоб побачила ти диво із див.

А воно вже трішки ходить само,
Ми його не турбувати йдемо,
Ми лиш глянемо на нього — і все…
Ну, хіба що ще трави занесем.
Ти трави нарвеш гарненький пучок,
Запакуєш все у свій рюкзачок,
А щоб вітер не потріпав ліском,
Ти косичку заплети колоском.

Вранці вийдемо і в сонця красі
Попрямуєм по сріблястій росі,
Щоб хоч трішки і тобі довелось
Позбивати краплі вранішніх рос.
По дорозі ми в цей тЕрем-терЕм
Синіх дзвоників зберемо-зберем
Й синім зайцям віддамо квіти ці —
Сині зайці їх найбільші знавці.

Але поки ти рахуєш до ста
Та попутно ще й усі болота,
Може виступити піт на чолі…
Ну, а ось уже… і той самий ліс.
Погляд твій ясна притягує вись.
Обережно, тут пеньочок. Дивись,
Павутину як плетуть павуки,
Знай — у лісі проживають вовки.

Слухай щебет, але ліс — не шербет.
Тато спробує навчити тебе
Оминати павутиння вовків
Й сірі пащі добряків-павуків.
Тато твій тебе в цей сонячний день
До галявини лише доведе,
Шлях насправді значно довший, проте
До галявин лиш доводять дітей.

Прислухаючись, як вітер гуде,
Ти сама вже далі підеш у день.
Все — вперед (хоч це неблизько) ліском,
А косичка, як колись, колоском…