| Критичні кризи вичавлюють свідомість моїх думок про ґерць — видушують душу!!!
 ЦЕ  видавлює мене на необхідність виборювати
 власну аура вільного життя в уяві.
 Мене перевтома витісняє за межі тіла
 і знаходить місце в залежності від обставин.
 Тепер мусиш бути на війні без відпочинку.
 Витискуєш себе у постійних межових станах.
 Випихаєш із себе молоді завзяття на волю.
 Виснага від занурення в причини чудес ще терпить.
 Втеча від обміну почуттями після успіхів.
 Знесилення від негативних емоцій,
 впіймав себе на роздратуваннях від не чуття
 власних рук, ніг, шкіри, і зникає нюх, смак, простір.
 Однак, якщо місія думок пов’язана
 з візією історичного шляху
 і втілюється у мові народу,
 - ти сам себе ловиш на межі, на грані
 і повертаєш себе у своє тіло.
 Імовірно, виникає невидима гравітація,
 яка творить із перевтоми творців часу -
 сучасну історію України.
 
 Неминуче, фатальне на певному етері,
 як і багато невидимих літунів до тебе,
 ти входиш до цілковитого розвидіння,
 що є супренум твоєї багатої уяви,
 і сам поза собою довершуєшся в часі,
 виростаєш не тільки своєю фантазією.
 Щоби мати велику підпору цього світу,
 потрібне спроможне розвинене мислення.
 Оперуєш глуздом і тямиш
 лише власним притомним дитинством,
 є правда пантелику, тільки проблема,
 яка не варта мрій життя війною і миром.
 
 Не жалію себе за тим часом наших битв,
 нічо-бо, вічна пам'ять не ослаблює думку,
 як обмін багатством вражень від халеп.
 Немовля-внучок зі страхом плазує.
 Дитя вже боїться, бо  страх убиває.
 А чи то без любови діти роздумують ясно
 перед картиною смерті однолітків.
 Війна — все робить, стає живою  - і смерть.
 Тільки те має надсилу, що нас міцних
 перетворює в м'яку силу,
 напоюємо наснагою відчуття інакшого.
 Чим цілісніше розумієш життя,
 тим більше нових думок: все, що зі мною -
 перевідбувається, є, було і буде завжди.
 Передчуття вдячності за цю твою агресію, -
 це результат афекту, певного рівня чутливості,
 А чи з часом я вичитаю в поезії нашу віру,
 мов ознаку мудрості розстріляних поетів.
 |