ЧОРНОБИЛЬ у війниці дощів.

Ось тобі місто з лісом.  
Всі пильні і добрі.
Прозоре ясне небо
над мокрим садом.
Озорий злам епох
у рожевокорім саду.
Щирий вечір в просторі
мого закритого двору.
Знову мігранти зі сходу
шукають нових богів.
Руїни сіл і втрати міст
перевершують міць мою.
Остолопи з Москви набігами
грабують відкриту Україну.



Тропіки з лісом.  Сині сліди...

Одцвів  гордий чорнобиль.


Навала орків все нищить
свої старі пережитки.
Старе письмо спалюють
в пожежах хоромів.
Змінюється вжиткова мова.
Посуха степів висушує душі.
Вільна люднота шукає мотиви.
Народ визріває з середини.
Розпад імперій стає крахом віри.
Закони не діють, коли діє зброя.



Голодні сироти. Поранені голови.

Тихотворний холод людноти - ди очі долілиць.


Повсюди чорні дороги, шляхи, мости.
Йде  люд у гру - свідома втеча від часу.
Йде виїзд мозку - втеча від війни.
Йде горе за щастям - ця теча в обхід,
відкритого простору від струсів цілі
в загублену, кримінальну Україну.
Пливе ковчег за океан - втеча з грішми,
втеча з мовою в неволі безвольних.
Непомітний вихід із безсмертя.
Ця тиха втеча від самого себе у війну.
Історія без слів одними думками.
Ще не вросла Україна поза межами
БОЖОЇ річки, Дністра, Гориня,
Донця, Дніпра, Самари,
Сули, Десни, Прип'яті.

Сірі сходи. Витвір. Чорний поріг.  

Близько бринить холод вогню на межі.

Ризик пострілу кожної миті війни.


Декорування пам'яті без ревізії душі.
Не позичаю лише думок на сприйняття.
Життя нас дробить - і входить у сліди.
Перебиті живі стани на статки з ідей.
На нарадах - наші друзі святкують фікс.
Належно і пишно в котеджі - держави.
Розквітли крізь зуби наші слави.
Бідні ужитки в закладках  у глобал вікі.
Витравив усі місії - і сліпі, і німі, і глухі.
Гострі зіниці розвідників.

Чого ти мовчиш, пилом пішов колообіг,

ти - збереж свій ген, схожий з Богом світ,

німий стосунок стодолу, повсюди - полині.


Сонечко одиноке -  в госпіталі у вікні.
Напівмолоде, вічне, а ти за кермом, -
від коми - халепа, закрив очі і згадав, як
твоє  йде авто - від оказії - шкеребеть.
Жовтий лобик сонця на перегонах світів,
твоя - посмішка іскорка від життя.
Хмарочоси - хронічні раби без волі.
Із хмарочосів прислала діаспора
шмотки. До табору тих, хто хоче волі.
А як укласти моїх мудреців  в три курені?
Вільні мури мої, стелі,
заслони, валізи турнікети.

Трохи скипів від стрьомів, страхів, вражень.

Зводить мої молоді ноги. Вони творять вірші.

І од хобі,  - свідків прикордонників нові черви,

Озвірілі діти - безпорадні. Зловісні січі.

Долі молодих із важелів - сиві в крові.


Зникаю без зайвих зволікань
в глухомані з калабаннями.
які ще здивування,
проникаю сам у помешкання,
де клацає зубами хлань і вікує час.
Минає перед очима пляшка шампані,
гірка твань, як вигнання в Тмуторокані.
Від пересувань між риштувань,  
від перестрибувань і черкань стін,
сіпають руки, і очі марно блимають.
Ще волатиму цілими століттями
серед цього безладу і хаосу.
Ще лопатимуть черева від розчарувань.

Старий цвинтар. Хрести щасливого життя.

Довколо могил реальність – вишні, криниці.

Дзвін шибок. Чути громи. Озирнув в бистрині.

Ой, перепороли сволоті живіт. Смердить досі.

Визрів тік з моїх крил.  І бачу політ сокола вниз.

Скотивсь колич на тлі святого проникнення.

Їй-бо, реве сизий сокіл, з дороги наосліп.

Видно, одповз до вибору волі і вибрав-таки

до сходів підвал - і здох, - сучий синок, внучок.

Посполитий дідусь.  Звідки ти тут?

Підсвідомий з уяви. Згинь, уяво,

ти знову без творця.

Тобі дзьоб відболить.

Тобі язик відсохне, ніс відпаде.

Пропотів під осінь від врожаїв.

Вимазався в чуже, проте віртуальне.

Молоді посмішки зміїні.  Аленькі квітки.

Поки могили попід доріг. Це що за вибір?

Досить помітні висповілись із плазнів.

білі ідіоми горя, - брила сльози  в броні.

Пішли кволі, ледь живі

з порожніми посохами.

Тихий під’їзд, сходи, шість кроків.

Ніби високі привиди, розвідники.

Ди-но, мій гріх з підводи,  з АКМС.

Кості міцні. Тривожно від вигадок.

Ти - вічно у ліфті. Глибинінь угору.

Просто встромивсь у віртуальну мапу,

довгоногий робот, - дорослий, - це ти в таборі,

у мене мороз по шкірі пішов - ніби помер живим.

Чоловік із фронтів. Вичерпаний із раба.

Скрізь білі сорочки, осів простір,

сповз, пошкодивсь біль. Ох, лихий!

З віконниці виліз і причілком пробіг.

Хтось пригостив його під ворітьми.

Лінивий король кричить вічним плином.

В широкий світ попід школи мій клин.

Розширив обшир відбитків під вхід облич.

хтось пройшов повз відкриті огиди.

Очі війниці. Орбіти сині.

Кровоточить вбитий ворог.

Голий по горло. Ситий по кайфу.

В чорнім космосі мої діти.

Він – Миколо, здох. А ти - у муках.

Мій голос від роси згорів.
Ледь розібрав скарби - одні скелети і черепи.

Сполотнів від його родимки.

Із них - втік до хижої пройди, -  

оволодів ним спокій.

Холодний піт, в нього з

олоті зливки  в торбинці.

Нічого собі, сизий дощ,

промоклий світ злочинів.

Просвітлів чолом, прозорі очі, диво,  

поспішив, точнісінько вхопив  гроші.

бік стіни і підлоги і погоріли всі молоді

Потрібні свічки в польоті пророків з толоки.

Чи, мо, однині вічний морок в моїй  голові.

і ти покинь холодні отвори

ці коштовності вирви,

Здригнись вогник  цілком

світлі долоні  доторк

Зросив дощ   очі хлопців

і вийшли всі сили жити

бо ці мрії трохи полопотіли

в голові і зникли.

Ми щойно просівили

вівторки коло попільнички

 і потім лісом  вийшли

під кордон в дощі

Досить світлий брод

і  чорні  ворони війни впріли.

Дільничний почорнів

і зовсім змокрів в полоні

Володимир робить

довгі оповіді про дозволи

Тільки вхопив три громи,

вхопив  від кожного блиску

І дім відчинив і  по столі пробіг

Коли нині нічого, то годі із торбинки.


Комфорт ловив, мов добро тобі і користь.
Стильний вибір рідної мови лісів і річок.
Ідіоми в корінь. Відомі сино-німі.
Спокійно чинив з іншим - ротний
ходив від нього до зброї. Живий.
Господь, ти цілодобово входиш в тінь,
0
що від близькості вдови - мовби
чоловік з річки вийшов, ох, привид.
Простір зі світлих стін. Сфера  блогів.
В цім столітті мої фронти, мої пости,
мої приводи, мої виходи, мої приходи.
Виробив стійкі тривоги вздовж полоси.
Ти, розвідник, втішивсь від сили війни.
Щойно він виговорив сім кривих слів.
Проліт бойової історії вздовж проходів,
і погромів, бо то  чи проти користі,
допомоги живим
від хороброї сміливості розльоту мін.
Облік мобільної книги по її тіні в собі.
Різдво нових слів крізь нічне світло.
Сиві брови осіли під шовкові ниточки.
Приніс і собі втіхи, творчі способи співів.
Ти, він, вони, ми - тобі, ви - всім.
Колись білі квіти ходили під Львовом.
Виклики із Вінниці. Викровились із січі.
Прості три роки оборони від вихорів.