Історії мають початок і мають кінець,
розлучатися з ними буває жалко.
Якось дівчинка знайшла камінець,
незвичайну трикутну гальку.
І якось одразу зрозуміла вона,
що до рук їй потрапив магічний джойстік.
Стиснеш в долоні - і накочується луна
інших життів. І не треба жорстко
стискати, бо зануришся сильно вглиб
якогось із тисячі перевтілень.
Письменники заздрити їй могли б,
якби то знали, якби хотіли.
І от камінчик в черговий раз
дівчинка стисла - і знов пригода.
Всесвіт розкрився, мов дикобраз,
кожною голкою вразити згодний.

Найцікавіша з можливих планет,
тільки от жалко, що час не найкращий -
епідемічних підступних тенет
ніц не уникнути, змащуй - не змащуй
кремами різними вуха та ніс -
вірус зловтішний все рівно проникне.
Звичне життя все пішло під укіс,
понатягалися маски на пики.
Мало цього, почалася війна
підла, безглузда, кривава, жорстока...
Де ж наша дівчинка? Ось і вона,
пані вона молода синьоока.
Гарну освіту уже здобула,
й правильне є розуміння освіти.
Може зібрати всю волю в кулак,
знає, куди негаразди подіти.
Найцікавіше, що є у житті -
вміє писати ота пані вірші.
Кожен, мабуть, так уміти б хотів,
бо, м'яко кажучи, є не найгірші
ті довжелезні майстерні рядки,
що з-під пера регулярно виходять.
Все зрозуміло в них... Ні, навпаки -
сенс загадково пірнає у воду,
сенс чудернацьки-магічним стає,
раптом на голову дивно налазить.
Простір там є, глибина та об'єм,
зблискують різно алмази та стрази.
В захваті купа цікавих людей,
мови сусідні переклади множать.
А на додаток до всіх тих чудес
в'януть усі намагання ворожі,
ледве поетка напише про них!
І захлинається чорна навала.
Слово її струменить та бринить,
та обертається "лагідним" жалом.
Винесуть вірші цей світ з колії,
вивчать колись їх буряти й евенки.
Прізвище дуже відомо її -
зветься ... ...

Дівчинка м'яко стиска камінець,
хоче продовжить занурення в чудо.
Знає вона - це іще не кінець,
дуже цікаво їй, що ж далі буде?..