Чи ті вежі лижуть пожежі? Чи то тліють пожари? Ачи мріють стожари? Вспінеш ще сховати нав’язливі, мов скотч, думки у бомбосховищі - до нових електровіників! У дієслові «вспінеш» збивається піна, як на спині ахалтекінця, пущеного вчвал, чи у гальбі з пивом, чи під помазком для гоління щелепи та мізків, розбурканих копняками та підсрачниками повітряної тривоги. А мене цікавить світ, який ловить тебе, ловить та ніколи не впіймає! Так ніби ти йому нахрін всрався, дауншифтнутий ескапісте. Охолонь, прокинься! Шукай у безмежному, неосяжному, сяючому розумі заборонену зону, де ніхто не балакає. Бо нема про що. От то і є проща, прочанине! То і є найліпший пенітенціарний заклад особисто для тебе. Остаточно виправний. От бач, у прикметнику «пенітенціарний» є пені! Мосяжно сяє, жалюгідний дріб’язок, для принца та злидаря, що за іграшки помінялися кармою. Дякуємо, що не пеніс. Коли ці залізяки кольору гівна перевертаються підсмалені догори раком і втикають гнутим дулом у твань, то хвицаста буква Z любісінько обертається на тектонічно врівноважену літеру N. Зигзаг удачі! Чисто як на мосту Наполеона в Парижі. Тільки що без серпанку гілочок з лаврового листа до борщу Сени. Але куди йому до Наполеона тому голомозому курдуплеві на підборах копитами з очима несвіжої риби? Тож біжи, Вово, біжи! У надійний прихисток під двоскатною покрівлею зошита, поставленого руба на московського попа-розпусника, щоби вспінути повернути амбру кашалотам там, де капітан Ахав гарпуном пахав, а Мобі Дік інкарнував у альбіноса сардель-інтерьєра, зберігши пристойний анфас як профіль в акаунті, саме коли паперовий Вольдемар Хреститель у скитській пекторалі гривнею став пені, тобто мосяжною копійкою. Її одиницю тепер хоч, як кілок теши на лобі рубанком електрички на Ворзель повз руїни, повні жаху і ґвалту сатанинського свавілля, та далі, з пересадкою на Варшавську трасу, туди, де у поораний обрій, як у бліндаж, пхається покривавлене сонце, як у казці, у касці та броніку, з потомленими думками дулом униз.
|