Захопила відьма Телесика,
а Котигорошка ламає змій,
на козацьке тіло – по калмикові,
на дівоче тіло – п’ять бурятинців,
знов на Київ йде чудь з ординцями,
на чолі у них – кровожерний князь,
величається «боголюбським» він.
Чорнота повзе, як гнилий туман,
із голодних місць сарана летить,
щоб обсісти Русь, як в страшних роках,
що скривавили,та забулися.
Піднімається з глибу пам’яті
той залізний пояс, утоплений,
що стискав колись тіло нації,
не дрімала щоб, не розніжилась.
Як же довго він в забутті лежав,
без хазяїна, між непотребом!
Щоб ступити крок – треба стиснутись,
щоб летіти вдаль – стати каменем,
в Бога вірити – це боротися
за своє життя, ним дароване,
і за казку ту, що у пам’яті --
хай закінчиться, як належиться.