Минуле не зникло без вісті, бо йде війна. Вздовж дороги пориті глибокі окопи. Бліндажі. Вогневі позиції. Траншеї. Лабіринт з відкритими ходами до бою. Соборна війна з жорстокими рашистами за суверенітет і цілісність України. Замасковані мінні зони смерті із смугами відходів. Реальні месники на варті в щілині з перекриттям. Поповнюють бойовий комплект захисники вічної землі. Інтереси народу карбуються кулями в подвигах героїв. Довкруги рівнина, колосяться зелені поля, озима пшениця на розбомблених полях. А перед непорушним укріпленим Дніпром малі сироти шукають попутничків на захід. Загус кривавими потічками Сіверський Донець у вирвах. Залізо розбитої техніки повсюди. Третій місяць рашистська орда потягує надлишкову силу до нуля, здирає криваву дань із твердих степів Дону, Москва вкотре п'є гірку сукровицю із Божих річок, що впадають у Чорне море. І ніяк не збере своїх трупів у степах України. Укотре злюча орда запускає вичурними віражами крилаті та балістичні ракети з літаків. Болванки влучають у залізничні вокзали, і замертво кладуть біженців на платформу. Нещасне дитя, оперене соколятко, лиховісне байстря, богатирське орлятко, донецьке чи луганське воронятко, херсонське шустря і запорізьке яструбенятко. Щодня літають поміж сел і міст літає, поміж блискавок і вибухів авіабомб над морем. Яструб перелітає поперек Чорного шляху, ховається в байраках Кучманського шляху вздовж джерел чистої води. Це ти, Тимко! - Я учора заїхала швидкісним поїздом у Вінницю, і вилетіла із неї стрілою. Тимко, чуєш, я, теж сирота, лякаюся міст. Перед очима Лесі - простір розбитих стін, порожніх вікон, повалених стовбів, завалів. Війна запрягла і розірвала свідомість сироті. Прости, Господи. Горобці на копи полізли! Од, добро. Цвірінчать вітром. Мимохіть оторопів. Сорочки на калині. Нічого, пройшли. Ледь витовклись. Ходім. Згадав вчорашні хвилини тиші на фронті. Ворожі кріпості вже виборюють волю собі. А то, видно, хижі години широких прильотів. Зкипіли всі сили в обід. Мовчки сьорбають з миски борщ. Од, тобі, кислі огірки, лихоїди в інтимі. Які довгі огірки! Дорослі голови в лихобідологів для бойових сподівань. І що поробиш, нечисті сили позолотили собі голки, посріблили кігті, коли ще, як війна одхилила гиком усі мрії. Цілком невимовні розповіді про злочини, про несподіване жито на горищі Килини. Колоски ще молоді, повно витримки в них. Видко, з горища рашистів, - диви, рознесли поріг дому, гатять мінами, вирвали з м'ясом браму, ранили осику, потрощили осколками тин з ворітьми. У дворі - три глибокі вирви під вербою. Видко, ями, цілі вирви, більші, ніж в городі. Кривоногі уже сидять в ямах і тріщать. Ти помітив в лозі одні злигодні Пройдисвіти ці прості сини, вистромились, як типові добровольці, їх близько восьми чоловіків з прологами в особистому житті. Усі з гвинтівками СВД. Не сполохався, дід Митько, сивий і скромний, із досвідом, і зовсім совісний, як для бійців з не цілком добропорядними слідами в житті. Міцні і горді мислять, щоб вірити в будь-ми. Стислі мислі помід чорних очей, що відкриті погрозам Повнокровний, нескорений, непохитний дід Тихон, ось, хто під боком цитує увесь мій словник! Міг повірити гідним, бо скривились від боротьби, вони, в полоні, готові розколотись, і не вірити близьким про розгроми їхніх сіл. Стоїть якби живий, тобто гідно прожилий скоки і гони ворогів у роки поетів-шовіністів. Ці нібито розмови з рідними про розкол. Кровні злидні сторіччями ходять в народі. Чіпкі очі Ільчиної доньки, - що то живі в повітрі. Життєломні потоки війни |