Зима ніяка. Зайва. Варязька спрага.
Гарячі станції край міста. Чвари і чари.
На захід вирвалася хмільна блакить.
Звива лиха акація марні завіти віків.
Біжить від тьми відьм та зітха від ласки.
А на схід - тяжка стражда яничарів.
Зайнялась палка Азія жахів на шабашах.
Запалала лиха балка в загравах війни.

І ти скажи, як звідси відвилітати їй, -  в красі,
на щастя зради вікінгів? Марна тиша спала.
Вранці цікавишся, як заяснів вітрами
трамвай бажань. Запрівся, злякався.
Найгідніша сагайдачна заграва цих днів.
Аж заніміла криця. Аж притисла біль.
Заслаб в Карпатах. Навіть жили зірвав.
Змиршавіла власна пристрасть. Забігалась.

Крихітна книга шляхів для стягів країни.
Риплять відважні базари і ридають раби.
Захиталася тачка-гарба, врізалася в сталь.
Як завжди, набита рибалками. Причал риби.
Аж закляття від бригад шкварчить на кризі.
Як птицям-гракам підзалітати на північ?
Я сам вірив  цим бандам. А зараз, ні!
Замріла річка між гаїв! Кричать граки.
І звідтіля - міцна сила. Батий на крилах.

Навіть мій мідний дзвін захитався від жаги.
Навбач зірвався на парастасі дифірамбів.
Застрімився в насліддях завзятих.
На вітрилах згаса білява мжичка.
Яка ж ця кара, - надмірна мста злиднів, -
знялась примха найважчих вдач, -
закривавила гідних під вдячний плач.

Пригасли стіни міста для зрячих страмів.
А чи ти втілившись в надію  жити, радий?
Наснага висміяла мій гріх у святих запахах.
Іскрить на ніжних вітрах між кварталів Вінниці.
Після снігів спить Вінниця, блищать дівчата.
За ними галас відміча в казках сліди.
Катів винарня. Набряклий білий цвинтар.
Як на пільгах, в іриях мій шлях правди:
Харків-Київ-Вінниця-Львів-Краків-Варшава.


Загаявся, всі кричать під литаври маршів.
 Зірвались, аби їх знали, кричать кажани.
Зібрались в припадках бабці на майдані.
На схід біжать дядьки, на цілий місяць.
На захід - здригання хвилинами заграви.
На північ - яра хвала дальнім млинам.
Нива. Жива злива. Плинь асів. Синя тінь.

Щасливі ясні парки. Найкращі арки в тиші.
Заквітчані нинішні палаци. Залляті фарби.
На всіх напались якісь там тайні брати.
Глядить Марина на дах, на паркан, на сад.
Там віддалік бачить Тараса з малятами.
Вмить зника братва. Якраз силачі встали.
Ага, їм клятий час спізнавати світлі світи.

Ти бачиш кам'янистий  Харків на крилах.
Київ піднісся. Залізні машини накрив дим.
Зима в Лаврі. Іскряться ліхтарі авт, як зірки.
А далі здриги білих пластів в снігах.
Нічна праця на всіх димарах на дахах.
Вільні сичі. Владарам втіха і блаж.
Скрізь птахи. Заливчасті змії іскряться.
 Багряні крила в життя. Впав запах війни.
На цілі пласти дахів - зграї - і ватажків скрізь.

Сива мати, як німа дзвіниця. Смілива їх вись.
Як завжди між дівчатками  в чаті відрада.
Вигадливі малята на  швидких санчатах.
Вічна праця,-  а в залах живий сміх рабів.
Квилить залізний цар. Над ним схилились.
Криваві дні. Навіть жадні зашквари влади.
Най шкандиба звідси. А ми - сильні самі.

А чи ти написав вірші для Павла Галагана?
Життя - з всіма втіхами та примхами. Казка.
Підійма такі старі криваві жатви братів.
Вирізав на камні філігранні різьбар, а
на дарах, на скрипіллях висячих ліхтарів
для жалібних храмів вирізав
тисячі привидів пітьми, ганьби, зради,
Бринить базар. Річ за річ. Загриз заздрість.
Зірвався,  закричав. Який бідний Івасик.
Минали часи. Пригасали дні. Зникали віки.