Вбік кепський байрак.
Злидений гай ніжний.
У шатах найтонших акацій -
вагітний дуб козаків,
Овва, паршивий яр
тут ні до чого, -
Чути звук уввишки стовбів.
Шаблі силкуються видати сяйво.
Чарує вурщалий чагар,
затулився від нього павук.
Підле урвище. Пекельний Яр.
Паскудна толока в бур'янах.
Чортів худий ліс. Бісів рай.
Ледачий пагорб лихий.
Дрантивий ставок нікчем-плавунців
з неважною водою.
Внизу тиша, - спокій увічить
 вечора в Раївці.
Мирні мешканці дворів,
правдиві і розумні.
Змарнілий сад - ризикнув
павук переповзти.
Спокій. Проклятий порох
лежить на шляху.
Покалічений курган, -
змовклий дідок часу.
Понівечена криниця-журавель, -
між тополь щедра сороча надія.
Солідний показ панорами в долині
 імпозатної Десни з центру Дитинця.
Помпезна баржа з піском
піднімає хвилю міцну.
Ясні світлячки, молоді,
блищачки щасливі
 літають над смугами
 пилу у гайовому колі.
Приховані посмішки
далекої бурі, - без страху.
Щебіт чарує шустру малечу, -
чи це вир щедрує,
чи це збур живців, -
шури-мури, - шумить вихор удачі,
щастя везучих, шурх спритних, -
шуснув павук геть у мандри.
Майнув повз прогін
павутини нетерплячих.
Щодуху, прожогом, -
притьмом ґвалт потвор.
Шваркіт зв'язків.
Все лопотить в мережі.
Невпинна мить шорстить.
І все йде сторчголов.
Розігнався хвилею рух
провор енергійних.
Шпаркий стрім ботів
на ютубі. Жваві лайки.
Гінкий вихор навзводі.
Зльоту смикають навушники.
Бурхливий спір на фейсбуці.
Дизлайки. Сміття. Драйви.
Прудкий розпирач
в телеграмі чаклує коди.
Метушня звабливих
шельм в оболонках.
За мить шалений бій
кліків в інстаграмі.
Притьмом вколили
голки блискавки.
Ширяння. Плітки. Потоки.
Моментальна бистрина
табунів в LMS. Чутка.
Хуткий мотор монопольного
у сервера Гугла. Зальоти.
Онлайн движуга
в корчмах та аптеках.
Приголомшені суперечками
експерси. Вереск. Криша шолом.
Блискавичний темп
в майкрософта. Одним махом.
Раптовий Київстар,
аж реактивні хмари в шумі.
Закалючений Лайф,
аж дибки волосся. Шептуни.
Бігучий хайп від проворних.
Для юрликів - шелест і тріск.
Вмить вилітаючий фейк
по вітру тік-тока.
Рятуйся! Із під порсків
в бистрині мобільників.
Смартфон гарчить
на шобло супутників.
Шибайголови за ширмою
шифрують стартапи.
Борза стрільба сигналів
закрутила вайбер.
Веселий, гарний павук заліз
на іржаву, розчулену балалайку.
Аніні, - як роз'ярівся в муках запах, -
чолопає з безхатьком богоносцем.
Кошлатий тямить в історії,
онлайн мандрує палацами,
по кремлятнику-бомжатнику
з цеберцем, - під дахами шаріє,
під вікнами жевріє. Себе не впізнає.
Думає: а чи не гріх випити,-
за душечку, за байдучку в гаю?
Круки їм тріпають нерви,
 і зникають, як бомжі,
а безвізних павуків отруюють.
Потайна кабзда
в консула-гайдука,
а вся душа - труба,
 а сам - в капцях з орди.
Така "магуча" і жадібна ,
ач, застрахана жахами,
 розхристана тямить в
 калабайдах, і петрає ботів пуйла.
Оце-то, кревні скрєпні байстрюки!
Ось, великий немитий
запах стойла розхристаного
лаптєстану в куфайках!
Фу! Тьху!
Будь- як?- Будьмо!
Гей! Селява...
Цвіркун-свистун,
нечупара-самодур.
Давай, до самого дна!
Сельбище!
А яка ж хижа, вонюча, -
закрию хоч носа. -
Сморід, заболотяна мочарня,
мокшарня - екстезі русака,
 а ця блага, пекельна 
месія з мощарів,
 з мордорських боліт
деспотів і кацапів.
Чого заїдаєш, ти, дзьоб,
зречена бринда. -
Ти, паця, занюхай свиняку!
А сунеш собі не в пельку.
Баламути тирять угар
нафти за перегар.
Патрають тирло кнурів,
кошлаті скнари тюменей,
а газу, на одне воніще. -
Скрізь лігво свавіль.
І вічна нічна стругань
рох просто вулиць,
Тиха ніч в улуську
грязь і п'яний галас під дощ.
Ступак хирлявий.
Смог. Жалюгідні люди.
Сутінки всюди. Задуха
в лахах. Паплюже дух.
Зав'яла пика лайкою.
Гризе і б'ється бешкет.
Обскубана. Шок!
Ватна торба з бутлями.
 Пихата братва!
Смердота плюгавих пожертв.
Марючка хирляча з Проскурова.
Геть чадить лихом
памороки кволих.
Сахається воні в завалищах.
Повсюди бридке
звалище куряви. Шарах!
Відчайдух чухається,
скоса, під горобиною.
Скруха патрає всіх жмикрутів.
Кастрати в очах березових.
Люті шмаркачі.
Пре перегар і тхне горілкою.
Божевілля зруйнованих
скопищ лайна.
Дратує. Ятрить. Патрає.
Лютує москалька жаба.
Покірно приречена воля, -
хвилює павука романсами.
У мене сльози виступають
від тонких звуків кобзаря.
Наді мною світять
прозору блакить
його барвисті мелізми.
Цей чарівний голос
створює мою  душу.
Прикро, що я не бачу,
які це ангели добра
піднімають мою 
мелодію серця.
Приємно, що обізвалася
жага тіла мого, котра вірить.
Судомить доля бойові рани,
від сваволі болить спина.
Жвавий шум вітру
старий ліс тривожить.
Тепер неприкаяний -
сад яблунь з урожаєм.
Шастає в нім той, лахматий павук,
що піднявся з того світу.